Віднедавна в областях працюють поліцейські омбудсмени - інспектори Управління забезпечення прав людини Національної поліції України. Вони моніторять, як дотримуються прав людини. Кожен, хто вважає, що під час затримання, допиту чи будь-яких інших процесуальних дій правоохоронці порушили його права, може звертатися за допомогою до поліцейських омбудсменів. Омбудсменом в Івано-Франківській області стала коломиянка Лілія Зеленко. За сприяння Асоціації економічного розвитку Коломийщини відбулася зустріч журналіста  "Дзеркала Коломиї" з омбудсменкою.     - Пані Лілю, розкажіть трохи про себе. - Я народилася в Коломиї, навчалася тут у 4-ій школі та коледжі права й бізнесу. Вищу освіту здобула у правничому ВНЗ. Працювала інспектором у новоствореній поліції в Івано-Франківську. Пройшла відбір в Управління забезпечення прав людини на посаду омбудсмена. Відразу зазначу, що наше Управління підпорядковується безпосередньо Голові Національної поліції України, тому, як самі здогадуєтеся, ні місцеві силові, ні владні структури не можуть впливати на рішення, які я приймаю.     - А які рішення Ви приймаєте? - Маючи право доступу до всіх поліцейських служб та перебування в усіх кабінетах, я слідкую за дотриманням прав та свобод громадян, яких затримано. При фіксації будь-яких порушень з боку поліцейських, передаю зібрані мною матеріали до прокуратури й ініціюю службове розслідування. Крім того, повідомляю своє керівництво в Києві.     - А як на практиці затриманий може оскаржувати дії силовика? - У кожному поліцейському відділку є канал контакту зі мною і затриманий має право вимагати забезпечити йому прямий зв'язок зі мною. Також зі мною можуть сконтактуватися свідки затримання, або якоїсь, на їхню думку, несправедливої дії поліцейського. Раджу громадянам зафіксувати номер мого телефону: 050-253-10-53. Не кидаю камінь в город силовиків, нерідко так складається, що самого патрульного треба захищати від агресивних громадян і відстоювати законність його обов'язків, однак, як показує практика, часто поліцейські не повідомляють родичів затриманого, не надають йому першу медичну допомогу, не дозволяють зателефонувати, не забезпечують захистом тощо. Якось я була на курсах у Харківському інституті соціальних досліджень, де нас знайомили з досвідом Словаччини. Мушу констатувати, що нам іще довго йти шляхом реформування силової системи за європейськими стандартами. Але перші кроки робляться, і досить успішні. Іван ДЖИНДЖУРА