Повстанців 1947 року через зраду оточили "червонопогонники" — і відбулася драма.
Вони почалися після того, як завершилася збройна боротьба. Знайшов таку історію на Тернопільщині.
Між селами Купчинці, Ішків і Багатківці Теребовлянського і Козівського районів протікає річка Стрипа. Там у плавнях, очеретах переховувалися вояки Української повстанської армії.
Було їм де скупатися і відігрітися трохи на сонці. І от саме там боївку повстанців 1947 року через зраду оточили "червонопогонники" - і відбулася драма.
Це власне уже були "залишенці", які не мали надії на визволення, на перемогу.
Боролися тільки заради одного. Заради того, що ідею української незалежності підхоплять наступні покоління", - каже письменник.
"Роман ще й про зраду. Розпочинається тим, як воїн УПА, "відсидівши" свої 25 стандартних літ, приїздить до міста на сході. Бо їм забороняли повертатись у рідні краї, до Галичини: "На схід, бандьори, на схід!".
Їм забороняли повертатись у рідні краї, до Галичини: "На схід, бандьори, на схід!"
"Одного разу зайшовши на міський цвинтар, він раптом побачив могилу близького товариша, з яким воював. Той наче загинув 25 років тому, у 1947-го. Але з напису на могилі зрозумів, що помер нещодавно, сфотографований був у військовому "френчі", з ворожим орденом на грудях.
Таку тяжку зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати. Однак, коли опиняєшся в тій ситуації, в якій були мої герої, то ніхто з нас не скаже, як би він повів себе на його місці", - розказав Василь Шкляр.
Книжка вийшла друком у видавництві "Клуб сімейного дозвілля".
Василь Шкляр написав роман "Троща" галицьким діалектом.
Використав свідчення зв'язкової УПА Ганни Зеленої та сотеннго УПА Мирослава Симчича. З нього писав головного героя "Трощі". Зараз Симчичу 94 роки.
Читайте також: Мирослав Симчич: Нинішнє покоління має боротися за Україну так, як наше