Уляна Мандрусяк – депутат міської ради м. Коломия, начальник відділу культури міськради, а віднедавна – ще й голова міжнародного благодійного фонду «Покуття». Щодня у своїй громадській роботі і на посаді очільника культури пані Уляна стикається із проблемами Коломиї, багато з яких важко розв’язати через вічний брак коштів у бюджеті. Про те, яким хотіла би бачити місто очільниця міської культури, а також про те, що робить і планує зробити для його розвитку, – в нашій розмові. –            Пані Уляно, в якому напрямку працюєте як депутат міської ради? –            Свою депутатську діяльність я пов’язую з виборцями, які доручили мені представляти їхні інтереси в міській раді і з тими обов’язками, які безпосередньо виконую для громади. Проблеми, які я порушувала в депутатських запитах, розв’язані по мінімуму, напевне через те, що в місті катастрофічно бракує коштів. Мої запити щодо покращення дорожнього й тротуарного покриття, освітлення вулиць, облаштування заїздів до будинків, упорядкування прибудинкових територій, дитячих ігрових майданчиків, – всі вони зареєстровані в міській раді, але, на жаль, не реалізовані. Усе, що мені вдалося, зроблено виключно завдяки спонсорам, які відгукувалися на мої прохання. Приміром, зараз ми допомагаємо одній самотній літній коломиянці, і так склалося, що вдома в неї немає ні централізованого водопостачання, ані водовідведення. З цього приводу я теж писала звернення до міського голови. Ігор Слюзар і директор КП «Коломияводоканал» Ігор Калиняк дали вказівку викопати на вулиці траншеї для того, аби під’єднатися до загальної труби, а самі труби для водопостачання й водовідведення погодився надати підприємець Олег Сметанюк, а земельні роботи виконав підприємець Андрій Машталер. Жінка вже не носить воду з криниці. Я дякую всім, хто долучився за підтримку. Наше місто Коломия маленьке, ми – як одна родина, отже маємо допомагати людям, яким чекати на допомогу немає звідки. –            Які ще ініціативи вдалося втілити в життя протягом цих 5 років депутатства? –            За допомогою звернень вдалося вплинути на відповідні служби щодо часткового ремонту асфальтного покриття на вулиці Винниченка. Хоча щодо тротуарів на бульварі Лесі Українки, з приводу яких я зверталася, не полагодили жодного. Зверталася з приводу відновлення освітлення переважно на маленьких вуличках – Войнаровського, Лицарській, частково Шопена, – це вдалося зробити, однак на вулиці Новодворського ще поки що освітлення немає. Надіюся, що тепер, коли запрацює новий проект, який Коломия виграла, щодо освітлення, все налагодиться. –            Віднедавна Ви очолили міжнародний благодійний фонд «Покуття» й тепер, завдяки підтримці меценатів, можете допомагати коломиянам... –            Я дуже рада, що наш коломиянин, народний депутат України Андрій Іванчук заснував цей благодійний фонд, завдяки якому в місті реалізовано й підтримано чимало починань активних коломиян, які зверталися до нас з ініціативами. Але насамперед наш фонд опікується вояками АТО, надає їм матеріальну допомогу, зараз розробляємо реабілітаційні програми, допомагаємо під час лікування учасників АТО, які до нас звертаються, також стараємося підтримувати переселенців та осіб, що перебувають у складних життєвих ситуаціях. Діяльність нашого фонду спрямована також і на дітей. Зокрема, нещодавно БФ «Покуття» встановив дитячі майданчики біля катедрального собору Преображення Христового, поблизу церкви на вулиці Мазепи та біля церкви у Нижньому Вербіжі. Загальна вартість майданчиків – 200 тисяч гривень. Також фонд традиційно підтримує талановитих дітей, як-от шестикласника Коломийської спеціалізованої школи №1 ім. В. Стефаника Івана Феняка, якому за високі успіхи у навчанні подарували такий необхідний планшет. А ще завдяки фінансовій підтримці нашого фонду та сприянню митців вдалося відреставрувати пошкоджений бюст пам’ятника «Борцям за незалежну Україну», а також відновити статую Божої Матері, що була встановлена біля гардинної фабрики. На прохання управління освіти та управління праці й соцзахисту населення придбали для цих установ відповідно комп’ютер і принтер, що, надіюся, полегшило їхню роботу. –            Площу перед Музеєм писанкового розпису віднедавна прикрашають писанки з цілої України. Коломияни й туристи охоче біля них фотографуються. А ідея привезти їх зі столиці до Коломиї, знаємо, належала Вам... –            Для підтримки Коломиї як культурного центру ми співпрацюємо з організатором київського фестивалю вишиванок, також щороку беремо участь у конкурсі писанок, який організовують у Києві. Уже три роки поспіль на цьому конкурсі люди з усієї України розписують писанки. Я запропонувала організаторові фестивалю передати їх до Коломиї, адже наше місто асоціюється у країні та світі саме з писанкарством. Організатори погодилися, а фінансову допомогу щодо транспортування надав депутат Коломийської міської ради Ігор Ільчишин. Варто сказати, що він єдиний не відмовив у підтримці. Тож тепер до свят коломияни й гості міста мають змогу милуватися цим творінням українців з усіх куточків нашої держави. А наступного року, якщо знайдеться спонсор або виділять гроші з міського бюджету, нові писанки знову прибудуть до Коломиї й доєднаються до вже привезених раніше. До речі, позаминулого року на згаданому конкурсі у столиці розписували писанку міські голови України, а за найкращу давали приз – кущі троянд. Тоді я запропонувала Ігореві Слюзару взяти участь у конкурсі, і приз дістався Коломиї. Ось такі троянди ростуть біля Музею писанки. –            Як фахівець цієї сфери, культури, поділіться думками з приводу того, як нам привабити до Коломиї більше туристів? –            У нас найболючіша тема, яка гальмує розвиток туризму в місті, – це жахливий стан доріг, освітлення вулиць, а також їх озеленення. Мені дуже хотілося б, щоб у Коломиї було більше квітів, хоча б у середмісті. Також не сприяє розвиткові туризму і неналежний стан багатьох пам’яток архітектури. От наприклад будинок колишнього товариства «Сокіл». Ця будівля в жахливому стані. Я звертаюся скрізь, пишу й інвестиційні проекти до іноземних організацій. Однак поки що – безрезультатно. А там колись успішно функціонував Молодіжний центр, його працівники гуртували навколо себе багато активної й обдарованої молоді. Багато говориться в місті про потребу в картинній галереї. У нас живуть і творять відомі митці, а ми й досі не маємо спеціально облаштованого місця, щоб вони могли виставити свої роботи, а коломияни мали змогу цими роботами помилуватися. У нас прекрасні музеї, але, незважаючи на це, і досі виникає багато запитань, де проводять дозвілля і наші жителі, і гості міста, тому треба розвивати розважально-відпочинкову сферу, а також потрібно виділяти значні кошти на організацію ще більше презентаційних фестивалів. Це теж приваблює туристів. Ну і, звичайно ж, популяризувати Коломию скрізь. Коломия була і залишається великим духовним і культурним центром Галичини.