11 червня виповнюється 75 років від дня народження видатного коломийського дисидента, борця за незалежність, майстра поетичного слова, громадського та політичного діяча Дмитра Гриньківа.
З нагоди цієї дати Коломийська міська публічна бібліотека в Музеї історії міста Коломиї провела вечір памʼяті Дмитра Гриньківа. Людину великої душі прийшли згадати і вшанувати друзі, побратими, колеги та небайдужі коломияни. Вечір пам’яті відкрив оркестр народних інструментів «Трембіта» Коломийської філармонії ім. О. Козаренка під орудою Михайла Могильняка, своїми спогадами та історіями ділилися друзі та знайомі Дмитра Гриньківа, серед яких Ярослава Ткачук, Ольга Руданець, Василь Глаголюк, Валерій Ковтун, Уляна Мандрусяк, поети Іван Війтенко, Василь Михайлищук, Микола Гаєвий. Сердечно, в теплій атмосфері провела захід директорка бібліотеки Наталія Тарновецька. Завершився вечір молитвою за упокій пресвітлої душі славного Дмитра Гриньківа. Вічная памʼять великому патріоту, незламному борцю за українську ідентичність, людині з чистим серцем.
Довідка
Український дисидент, засновник Спілки Української Молоді Галичини, член Української Гельсінкської Спілки, журналіст, поет, громадський діяч, колишній політвʼязеньʼязень, почесний громадянин м. Коломия - Дмитро Дмитрович Гриньків.
Народився Дмитро Дмитрович 11 червня 1948 р. в с. Марківка Коломийського району Івано-Франківської області у селянській родині, як казав колись сам Дмитро Гриньків: «Я, Дмитро Дмитрович Гриньків, народився в селі Марківка, нині Коломийського району, в простій хліборобській родині. Батько мій належав до поважного в селі роду Гринькових, а мати з роду Копильцевих, її ім’я Олена Юріївна. Батьків брат Василь був у січових стрільцях, а син його Микола (як ми кажемо, братанич) пізніше воював в УПА, був у сотні Спартана кулеметником…».
Життя п. Дмитра складається безлічі розгалужень, маленьких та великих доріг; випробувань, сумнівів, злетів, щасливих митей, фатальностей.
Дмитро Гриньків навчався у Марківській НСШ та Печеніжинській СШ (1955-66), закінчив три курси вечірнього факультету Івано-Франківського інституту нафти і газу (1973), правознавчий факультет Інституту права і бізнесу у м. Чернівцях (1999). Служив у танкових військах. (1967-69), де закінчив курси офіцерів запасу.
Працював слюсарем-складальником у Дніпропетровську (1966-67), слюсарем у Коломийському будуправлінні №112 (1970-73), токарем, наладчиком, майстром на заводі «Коломиясільмаш» (1978-94), на різних посадах у апараті Коломийського міськвиконкому (від 1994).
Дмитро Гриньків непокоївся русифікацією освіти, колоніальним станом України, репресіями проти української інтелігенції.
В 1970-х роках він організував і очолив підпільну націоналістичну групу студентів і робітників під назвою «Спілка української молоді Галичини», яка проголосила своєю метою боротьбу проти засилля русифікації України та за самостійну соборну суверенну Україну.
Однією з акцій спілки було покладення вінків з синьо-жовтою стрічкою до пам'ятника Олексі Довбушу восени 1972 р. в Печеніжині з нагоди річниці його загибелі.
За таку діяльність Дмитро Гриньків був засуджений до семи років таборів і , трьох років заслання. Відбував покарання в таборі суворого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Пермській області, але на той час за таку діяльність міг бути і розстріляний. Як згадує сам Дмитро Гриньків про дорогу в табір: «Відправили нас етапом у зону. Везли нас через Львів, Харків, Свердловськ і Перм ─ такий зигзаг зробили, назад повернули, через станцію Чусовську. На різних етапах були різні перипетії, але то вже інша історія. У табір ми попали в кінці листопада 1973 року».
Дмитро Гриньків опинився у тому таборі, де своє покарання відбували українські письменники Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Олесь Сергієнко та критики і літературознавці Євген Сверстюк та Іван Світличний під авторитетом яких Дмитро Гриньків і розпочав свою літературну діяльність. В таборі ним були написані віршовані цикли „Камерний цикл“, „Повстанський цикл“, „Фрески року“ та різні новели.
Після повернення з неволі у 1978 р. продовжував займатися літературною діяльністю і написав повість для юнацтва „Бриндушки на роялі“, повість-фантазію „Гіпотеза Кларка“. В 1984 році організував літературний клуб „Ватра Довбуша“, але після того, як був викликаний на допити у 1986 році клуб припинив своє існування.
Дмитро Дмитрович був головним редактором і засновником літературно-мистецького альманаху „Карби гір“, що видавався підпільно з 1984 року і розповсюджувався не тільки в області, але й по всій Україні. Альманах виходив не періодично. А тому вийшло всього 8 чисел. Останнє число було видано у
1989 р.
Разом з Січком Василем і його батьком Січком Петром (правозахисники) видав альманах «Досвітні вогні», що видавався теж підпільно у Коломиї і м. Долині Івано-Франківської обл. У 1988-89 рр.
В цих альманахах опублікував свої новели, вірші та публіцистичні статті.
Мав публікації у місцевих, загальноукраїнських та діаспорних часописах, також як „Шлях перемоги“, „Визвольний шлях“, „Український вісник“, „Кафедра уантеїв“ та багатьох інших.
Будучи головою Коломийської республіканської партії, редагував часопис „На переломі“, (1990-95 рр.), який виходив не періодично і вийшло в світ 29 чисел.
п. Дмитро здійснив літературний запис разом з учасницею національно-визвольної боротьби Юстиною Качурак „Кроваві перехрестя“ у 2000 році, друге видання – у 2001 році.
У 2005 році йому присвоєно звання Почесний громадянин міста Коломиї.
У 1992 році Дмитро Дмитрович видав дві поетичні збірки „Подорож з червоно у синьо-жовте“ та „Панас Заливаха“, а роком пізніше збірку „Скиби волі“, в яких оспівана доля нескореної України та героїка боротьби за Україну.
У 1994 році з під пера Дмитра Гринькова вийшла історична повість „Мста“ про історичне минуле нашого краю, зокрема селища Печеніжин.
В альманасі „Коломийська хвиля“ вийшла навела „Досина Трійця“ в 2000 році, а в 2002 році вийшла повість про жінку-каторжанку Іванюк Марію „Тернистими шляхами“. В цьому ж році виходить лірична збірка поезій „Вусатий місяченько“, а у 2004 році збірка патріотичної поезії „Збур меча“.
Дмитро Гриньків здійснив опис про свого побратима Тараса Мельничука в повісті „Політ в'язня“, що видана у Івано-Франківську у 2005 році.
Вірші з циклу „Молитви Довбуша“ вийшли друком в закордонному альманасі „Авангард“ (США), а кілька віршів поміщено в антології присвят Тарасу Мельничуку „На княжих росах побратимів карб“ у 2000 році.
У 2005 році Дмитро Гриньків видав книгу перших поезій про повстанський рух ОУН-УПА „Повстанський Псалтир“. А нині вже завершує книгу 2 і книгу 3 з цього циклу.
В 2006 році видавництвом „Просвіта“ здійснено видання повісті Дмитра Гриньківа „Сльоза калини“ про буремну долю політв'язня і борця за Україну Марію Николик. В цьому ж році він видав книгу „На вістрі перемін“, в які вперше розпочав свої спомини про політичну і літературну діяльність в 90-хх роках на Коломийщині.
Гриньків Дмитро редакторував кілька книг відомих поетів і письменників Марусика Петра, Михайлищука Василя, Василя Рябого, Крижанівського Івана та ін.
Гриньків Дмитро – член Спілки з дотримання Гельсінських угод ще з 1988 року, член НСЖУ (спілки журналістів) від 1992 року та член Національної спілки письменників України від 1999 року, головував Коломийською міськрайонною організацією Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих. Був депутатом Коломийської міської ради двох демократичних скликань (1990-94 та 1994-98 рр.)
Славимо нашого краянина.
