Учора коломияни зібралися разом, щоб віддати шану всім, кого український народ втратив у роки Голодомору. Це була тиха, стримана, але дуже сильна зустріч — зі свічками, зі спогадами, з болем, який не минає поколіннями.

Голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років забрали десятки мільйонів життів. Це була не стихія і не випадок — це був свідомий, цілеспрямований злочин проти нашого народу. Знищення цілих родин, мовчазні хати, порожні колиски — ось що залишили ті роки.

І сьогодні, коли росія знову вбиває українців, руйнує наші міста й житла, ця історія звучить по-особливому боляче. Ми бачимо, що зло не зникло. Але бачимо й інше: українців зламати не вдалося ні тоді, ні тепер.

Памʼять — це наша сила. Це наш обов’язок перед тими, хто не дожив, не дочекався, не був почутий.

Памʼять — це те, що нас об’єднує.

Світло запаленої свічки стало дякою всім, хто загинув, і обіцянкою, що ми збережемо правду, вистоїмо й переможемо.

Фото зі сторінки: Богдана Станіславського