В Івано-Франківську на фасаді професійного будівельного ліцею відкрили пам'ятну дошку командиру спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі", Герою України Дмитру Коцюбайлу, повідомляє кореспондент Суспільного з місця події.
Як згадують Да Вінчі рідні та вчителі, читайте у матеріалі.
В Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї Дмитро Коцюбайло навчався до третього курсу — допоки не почалася Революція Гідності, розповідає матір полеглого воїна Оксана Коцюбайло.
"Я йому кажу: "Дімо, ну який, дитино, Майдан?" А він мені відповідає: "Мамо, я мушу туди поїхати". Він поїхав раз і повернувся, потім — вдруге. І вже не приїжджав додому — був до кінця. Закінчився Майдан, Діма зібрався і пішов на війну. І так з 2014 року. Додому він приїжджав — це мені було за щастя, якщо він вдома був хоч пів дня. Так він приїжджав додому на 20 хвилин. Приїхав і поїхав", — розповідає Оксана Коцюбайло.
Востаннє матір бачилася із сином на його день народження у Дніпрі.
"Повірте, не хочу тих нагород, не хочу нічого. Ніколи б не подумала, що з Дімою станеться таке. У мене на роботі мої дівчата казали: "Оксано, він же у тебе — безсмертний. Ти що? Що ти переживаєш?" Бо я ще шостого числа йому написала: як ви там? Він мені вже не відписав", — говорить Оксана Коцюбайло.
Якби не війна, Да Вінчі став би художником
До професійного будівельного ліцею Дмитро вступив у 2011 році, щоб здобути фах монтажника експозицій художньо-оформлювальних робіт, розповідає директорка навчального закладу Ольга Гузар. З її слів, обрати саме цей ліцей хлопцеві порадила його бабуся.
"Він прийшов до нас — як сьогодні пригадую — гарний, маленький, спокійний хлопчик у светрику такому, в сорочечці з комірчиком. Дуже акуратний, красивий. На уроках історії він завжди на всі теми малював собі картинки. Суть тієї теми була в його картинках. І не знаю, чи така доля, але він сказав: "Щоб історія мене пам’ятала", — розповідає Ольга Гузар.
Директорка ліцею пригадує слова, якими Да Вінчі на одному із заходів звернувся до учнів ліцею після Майдану: "Любіть своїх батьків, поважайте своїх вчителів, навчайтеся і любіть Україну".
Майстриня виробничого навчання Ольга Комарщук пригадує, що Дмитро був чуйним і талановитим учнем. З її слів, якби не війна, Да Вінчі став би художником.
"Дмитро хоч і не закінчив художню школу, але були в нього такі задатки художні. Він хотів малювати щось своє. На виробничому навчанні сидів собі з боку. Він так любив. Один, щоб ніхто йому не заважав. І коли даєш йому завдання, Дмитро це завдання виконував швидко і якісно", — каже Ольга Комарщук.
Був ідеальним учнем
Класна керівниця воїна Світлана Кисилиця каже, що Дмитро був ідеальним учнем — спокійним, вихованим та відповідальним.
"Ми згадуємо його працьовитість, стриманість. Розумієте, коли він вчився тут, ми б навіть не могли сказати, що він може бути таким керівником. Так — Дмитро завжди був у групі, завжди підтримував усе, що група робила. Але на які висоти він піднявся. По суті, він сам себе таким зробив. І оце ми завжди дітям розповідали. Наш викладач із захисту Вітчизни завжди його ставив у приклад", — розповідає Світлана Кисилиця.
Класна керівниця пригадує: вчителі дуже хвилювалися за юного Дмитра, коли він брав участь у Революції гідності.
"І коли він приїхав, ми десь із таким притиском до нього: "Дімо, як ти міг поїхати?! Ти — неповнолітній, ми за тебе відповідаємо!" Він нам нічого не відповів, так посміхнувся: "Світлано Федорівно, все нормально". І привіз нам — витягує з кишені такі магнітики з Майдану — фотографії. Він нам не розказував, як там було тяжко", — каже Світлана Кисилиця.
Бандера нашого часу
Військовослужбовець 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" Мирон каже, що товаришував із Дмитром Коцюбайлом із дитинства. З його слів, таких геніальних військовиків, як Да Вінчі, він не знає.
"Я думаю, що це — Бандера нашого часу. На одному рівні з Бандерою і Шухевичем. Такий він — герой", — каже Мирон.
Що відомо про Дмитра Коцюбайла
Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянське Бурштинської громади на Івано-Франківщині. Упродовж трьох років навчався на художника в Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї. Через любов до мистецтва Дмитро і вирішив взяти позивний Да Вінчі.
Воювати пішов одразу після Революції гідності у 2014. Да Вінчі командував 1 окремою штурмовою ротою ДУК "Правий сектор". Отримав важке поранення уламком від танкового снаряда в Пісках на Донеччині. Після трьох місяців реабілітації повернувся на фронт.
Брав участь у визволенні Карлівки, селища Піски, Авдіївки, а також у боях під Степанівкою, Савур-Могилою, Старогнатівкою.
30 листопада 2021 року Дмитрові Коцюбайлу присвоїли звання "Герой України" за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Дмитро Коцюбайло — командир спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі" 67 окремої механізованої бригади ЗСУ.
Герой України Да Вінчі загинув 7 березня 2023 року на Бахмутському напрямку. Йому було 27 років. 9 березня з командиром спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі" Дмитром Коцюбайлом попрощалися у селі Бовшів на Івано-Франківщині, 10 березня полеглого воїна поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
До теми: На Івано-Франківщині відкрили Музей Героя України Дмитра Коцюбайла на позивний Да Вінчі