18 червня - 5 років, як пішов з життя очільник області, коломиянин Михайло Вишиванюк. Ми публікували спогади відомих журналістів, відомих прикарпатців. Усі унісон висловлювали свою щиру шану до земляка. Але хто його знав найбільше? Звичайно, рідні люди.
Сьогодні публікуємо спогади найближчих та найдорожих.
Богдана Вишиванюк, дружина Михайла Вишиванюка 
«Дякую за нашу любов»
«Життя прожити – не поле перейти…», – говорить народна мудрість. І це правда.
Ми з Михайлом Васильовичем значну частину нашої життєвої ниви пройшли разом. Пліч-о-пліч. Душа в душу. Як мовиться, тримаючи за руку один одного. І з високо піднятою головою.
Якщо аналізувати, згадувати, то… було по-різному. Було не легко, непросто, іноді важко і навіть дуже. Але було й дуже добре. Найголовніше – було взаєморозуміння. Була повага один до одного. Було кохання… І підтримка у всьому: і в радості, і в смутку, в здоров’ї та хворобі, у всіх життєвих ситуаціях.
Ми були міцним подружжям і найкращими друзями, люблячими батьками, бабусею та дідусем, а, основне, повноцінними партнерами. Ми були Сім’єю!
А зараз зупинилось все… Неможливо повірити… Важко звикнути до цього… Не можу, не хочу змиритись з цим…
Чекаю: відкриються двері і зайде така дорога, така близька, така рідна Людина, і з порога скаже: «Привіт, бабусенько, я приїхав».
Щодня чекаю на телефонний дзвінок…
На жаль, звідти не пишуть і не телефонують…
…Мій Михайло Васильович заслуговує на найкращі слова! А головне, щоб його пам’ятали… Щоб жили і примножувались його добрі справи і вчинки (а їх дуже багато!).
На жаль, людська пам’ять коротка…
Я, наша сім’я – пам’ятатимемо завжди…
Міша, дякую за Твою Любов…
Мирослава Вацик (Вишиванюк), донька Михайла Вишиванюка 
«Татова любов в мені»
Спогади, як спалахи! Як кадри із якогось документального фільму, на жаль, уже чорно-білого…
Тато все життя любив людей. Сприймав їх такими, якими вони є. Не намагався змінити когось, перекроїти під себе. Любив друзів, своїх і наших з Василем. Наші друзі автоматично ставали друзями батьків. Батьки ніколи не заважали. Навпаки, я завжди знала, що коли є Тато – буде свято. Він вмів розвеселити будь-яку компанію. І не мало значення місце: сільська хата чи столиця, ресторан чи поляна в лісі, Україна чи Дубаї. Там, де був він, було свято! І так дивно, свято в кульмінації. Всі веселі. Татові кудись треба бігти. Він йде. І всі знову впадають в якусь «сплячку».
Харизма. Шалена енергетика. Енергія, яку, мабуть, роздавав забагато…Часто не тим… А брати назад не вмів. Не хотів. «90% – людям, 10% – собі» – його кредо. Прощав людей. Розумів, що у кожного свої слабкості. Не осуджував їх. І тепер я розумію, скільки ж треба мудрості, щоб ніколи не втрачати доброти!
18 червня 2016 року. Все обірвалось… Життя рідної мені Людини обірвалось… Дзвінок від брата… І все розлітається на тисячі крихких уламків…Тисячі фрагментів розлетілись і, нарешті, склались в одну картину життя. Все пролетіло перед очима… Небо… Я не можу сказати слова… Ні, я не плачу… Поруч були, мабуть, не зовсім близькі люди… Я не плачу. Я КРИЧУ в душі від болю і безсилля… Я плачу зараз, коли пишу ці рядки… А тоді…Тільки набравши по телефону Маму, я заплакала… Ми «оголюємось» тільки з близькими…
…Колись на морі ми з ним говорили про любов. Я дякувала Батькам, що навчили мене любити. Щиро переконана, що цей дар дається не всім. Це дар від Бога. Бо Бог – це і є любов.
Вони – Тато і Мама – любили… І передали мені всю свою любов і силу нашого роду. Коли шкільний психолог попросила мого дев’ятирічного Назарчика описати свою маму, він сказав: «Моя мама – це Любов, обіймашки, щастя…».
І я розумію, що все недаремно… Щедра Татова любов – в мені і в моїх дітях…
Татова любов співає їх голосами…
Тату, Таточку, дякую Вам за все…
Благо, я встигла сказати, що люблю Вас…
Михайло Вишиванюк, онук Михайла Вишиванюка
«Дідусь любив свою роботу, любив усіх нас, любив людей»
Для мене спогади про дідуся Михайла – це завжди цікаві, наповнені новими незабутніми враженнями події.
Дідусь любив дивувати та постійно вигадував щось нове. Одного разу, коли я був зовсім малим, мені пощастило вперше стріляти з пістолета та рушниці. Ці відчуття – дійсно незабутні.
Дідусь завжди пригощав чимсь смачненьким. Разом ходили до зоопарку. Я із задоволенням слухав його цікаві розповіді і завжди дивувався: звідки Дідусь усе знає?.. Так, він був дуже ерудованим, багато читав, володів енциклопедичними знаннями.
Усе й не пригадаєш…
Та найбільше мені подобались історії, які часто полюбляв розповідати Дідусь. Неймовірні, часто комічні, деколи сумні, але завжди повчальні. Багато з них закарбувались в моїй пам’яті.
Я завжди пам’ятатиму свого Дідуся Михайла, який любив свою роботу, любив усіх нас, любив людей.
Василь Мочернюк, староста в Іванівецькому старостинському окрузі 
«Всім, що мають нині Іванівці, Завдячують нашому Михайлу Васильовичу»
Здається, я знав Михайла Вишиванюка відколи себе пам’ятаю. Дуже проста, освічена, порядна, начитана Людина і по-селянськи мудра.
Михайло Васильович – не лише добрий господар, він – справжній інтелектуал, знавець і цінитель літератури, Людина з величезним життєвим і професійним досвідом. Свою команду, до речі, завжди дуже сильну, він підбирав сам, правда, і питав за роботу з усією суворістю. Деколи міг і «міцне слово» використати, і ніхто на нього не ображався. Переконаний: саме з його ініціативи розпочався стрімкий розвиток туризму в нашій області. Його презентація мальовничого Прикарпаття, привабливого в усі пори року, перед українськими та іноземними партнерами – тепер бачимо плоди цієї роботи. Слава Богу, сьогодні омріяний ним зелений туризм в краї – на висоті!
Тим, що зараз мають наші і його Іванівці, ми у значній мірі завдячуємо світлої пам’яті Михайлові Васильовичу. Село газифіковане, збудовано нову церкву та реконструйовано стару, асфальтовані дороги, споруджено дитячий садочок, відремонтовано, утеплено школу, перекрито клуб, облаштовано спортивний майданчик зі штучним покриттям, проведено зовнішнє освітлення вулиць – все це та багато іншого – за дієвої участі нашого шановного односельця Михайла Вишиванюка.
Михайло Васильович Вишиванюк чесно служив області, Україні і людям, незважаючи ні на що. У повсякденній праці керувався принципом: «Роби, що можеш, тим чим маєш, там, де ти є».
Дуже прикро, що Іванівці втратили дорогого нам Михайла Васильовича… Нехай спочиває з Богом у рідній землі, яку він так любив.
Михайло Негрич, Заслужений працівник сільського господарства України, Голова Коломийської РДА (2000-2005, 2010-2014)
«Вишиванюк – гідний син рідної землі!»
Михайло Вишиванюк – будівничий Івано-Франківщини!
12 років він очолював область, найдовше серед своїх колег – голів облдержадміністрацій в Україні.
Михайло Васильович був патріотом свого краю. Як українець, він любив безмежно не тільки рідне Прикарпаття, а й всю Україну. Його патріотизм визначався його справами, а не на словах.
Під його керівництвом проведено капітальну реконструкцію об’єктів інфраструктури в Коломиї, збудовано прекрасний музей писанки, відремонтовано музей Михайла Грушевського, музей Степана Бандери, Катедральний собор Преображення Господнього. Будувалися лікарні, поліклініки, школи, дитячі садки – це лише дещиця з того, що зумів, встиг зробити Михайло Васильович, будучи очільником Івано-Франківської області.
Неможливо описати, скільки добрих справ зробила ця Людина! Почесний громадянин м. Коломиї, він усіляко допомагав нашому писанковому місту і району, від щирого серця вболіваючи за свою малу батьківщину.
З 1983 року, більше 30 років, ми з Михайлом Васильовичем йшли пліч-о-пліч, в одній команді, і ніколи, за жодних обставин, не підводили один одного! Сьогодні тішуся: так щиро і безкорисливо, як і ми, товаришують наші діти.
Світлі спогади про світлу Людину, яка чесно і гідно прожила своє життя, залишивши по собі щедрі плоди своїх добрих справ, завжди будуть сильнішими за смерть. Вишиванюк жив для людей. Таким його запам’ятаємо.
Мабуть, там, на Небі, Господу був потрібен добрий господар для якогось доброго, важливого діла, тому й покликав Михайла Вишиванюка так передчасно…
Василь Ткачук, Герой України, Герой Соціалістичної Праці СРСР
(Із книги «Сад життя» - до 60-річчя М.В. Вишиванюка, 2012)
«Михайло Вишиванюк надзвичайно відданий своєму краєві і людям»
Михайла Вишиванюка знаю добрих три десятки років. Це людина, яка знає, чого хоче, і впевнено крокує до поставленої мети. Це справді непересічна Особистість з надзвичайно потужним організаторським хистом та вмінням. Він – ефективний управлінець, цілеспрямований і впевнений у своїх діях. Його слова ніколи не розходяться з діями, тому володіє беззаперечним авторитетом серед громади. А ще він ніколи не ділить людей залежно від рангів.
Михайло має особливий дар – його люблять прості люди, поважають і верхи. На цьому особливо наголошую, бо щоб робити добро людям, треба мати велику спосібність ладити з верхніми ешелонами влади. А Вишиванюк, якщо може комусь зробити добре, то обов’язково зробить, і навіть не думає про якусь вдячність. При цьому він любить часто казати: «Владі нема за що дякувати, це вона зобов’язана робити».
Марія Ткачук, начальник управління інвестицій та економічних реформ Івано-Франківської обласної державної адміністрації з 2010-2015 р. 
«Люди вишикувалися у чергу в три поверхи з вулиці до його кабінету …»
Мій найяскравіший спогад про нього та беззаперечне свідчення його авторитету серед людей - перший прийом громадян після його другого призначення Головою облдержадміністрації.
Тоді до нього на прийом люди вишикувалися у чергу в три поверхи з вулиці до його кабінету і цей «марафон» тривав зо два тижні. Він приймав усіх практично в цілодобовому режимі. Питання вирішував одразу невідкладно: в присутності людини давав належну вказівку та ставив на контроль її виконання. Пізніше він настановляв мене: «Відкладене до вирішення питання – рівнозначне відмові.».
У спілкуванні Михайло Васильович був надзвичайно простим та любив «простонародну» говірку, але водночас володів потужною лідерською харизмою та магнетизмом. Неодноразово була свідком, як за лічені секунди він міг змінити позицію досвідчених дипломатів, багатих підприємців та високопоставлених чиновників у гострих чи дискусійних питаннях.
Він не прагнув особистого збагачення, високих посад та слави. Патріотизм та державність мислення цієї Особистості можна оцінити тільки через роки. Ще в ті часи, коли нічого не пророкувало війни на сході України, він докладав багато зусиль для подолання розбіжностей у світогляді жителів Сходу та Заходу, розвіюванні міфів про «бандерівщину», УПА чи так звані «утиски» російськомовного населення. Саме Михайло Васильович повернув на Прикарпаття такі символічні цінності, як тризуб Степана Бандери із Чикаго та Галицьке Євангеліє із Москви.
Закликаю всіх пам’ятати, що саме Михайло Васильович зробив нашу область «Писанковою», а місто знаменитим на весь світ!
Читайте також: П’яті роковини без Михайла Вишиванюка: журналісти Прикарпаття діляться своїми спогадами (Частина 1)
П’яті роковини без Михайла Вишиванюка: журналісти Прикарпаття діляться своїми спогадами (Частина 2)
П’яті роковини без Михайла Вишиванюка: журналісти діляться своїми спогадами (Частина 3)