#12_жовтня_день_військового_капелана
У ньому - тиша молитви і гуркіт війни. Він пройшов Дебальцеве, тримав на руках поранених побратимів, а сьогодні тримає в молитві цілий підрозділ.
Його звати Юрій Захаревич, він - військовий капелан зі священичим хрестом на грудях і шрамами на тілі. А головне - з незламною вірою в кожного воїна.
З КОЛОМИЇ - ДО ПЕКЛА ДЕБАЛЬЦЕВОГО
Юрій починав як студент Івано-Франківської академії Івана Золотоустого. Теологія, душпастирство, передшлюбні науки... Здавалося б - шлях служіння мирного.
Але прийшла війна.
Спершу був Майдан. 14-та сотня. Потім - 2014 рік. Доброволець у 128-ма гірсько-штурмова бригада.
Найстрашніший спогад - вихід із Дебальцевого.
«Якщо десь і був портал у пекло - то це було там. Горіла земля, вибухала броня, світ стирався до хаосу. Ми виходили останніми, прикривали відступ. Наша машина була підірвана. Я тягнув пораненого побратима. Володя… контужений, але ми тримались разом…»
Юрій отримав осколкове поранення правої руки і важку контузію. Після евакуації були лікарні Дніпра і Львова. Але не зламався.
«Більше боліло не тіло - а ті, кого не встиг витягти…»
ЗІ ШРАМАМИ - ДО ХРЕСТА
Виживши, він не відгородився від війни - він повернувся до неї іншим шляхом. У 2019-му році став священником. А у 2022-му, з початком повномасштабного вторгнення, знову пішов на передову. Цього разу - капеланом.
З 2023 року перебував у складі окремого батальйону РЕБ. З 2024-го - офіційний військовий капелан. Наразі служить в Зведена стрілецька бригада Повітряних Сил Збройних Сил України.
МОЛИТВА, ЯКА ЗМІНЮЄ ДУШУ
В одній із ранкових молитов до Юрія підійшов хлопець.
Молодий боєць. Микита. 25 років. Переселенець із Авдіївки.
«Я був атеїстом, але Бог є і я вірю!», - сказав він. - «Моя бабуся загинула під час обстрілу. Їй відірвало ноги. Я хочу помститись. Але ще -я мушу повернутися. До сім’ї. До дому…»
І тоді Юрій відповів просто й тихо.
«Я чекатиму на тебе. Ми помолимося. І ти повернешся. Я вірю в тебе!»
Микита воює. Юрій молиться. Так вони і тримають зв'язок. І тримають один одного у вірі.
ВІРА, ЩО ЖИВЕ МІЖ БОЯМИ
Хлопці пишуть. Радяться. Питають. І вірять.
«Це означає, що все було не дарма», - каже капелан.
Його слово - це точка опори для тих, хто давно втратив землю під ногами.
Він не любить говорити про себе. Зате з гідністю говорить про інших.
Про побратимів. Про поранених, яких витягав. Про бійців, яким подає руку не з окопу - а з молитви.
Джерело: Командування Повітряних Сил України