ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Куди поїхати відпочити недалеко від Коломиї? Та про життя на полонині від ватага Василя. ФОТО

Стрес, тривожність, невизначеність - це те, що супроводжує нас від початку війни і негативно відбивається на нашому здоров’ї та самопочутті, тому потрібно хоча б інколи дозволяти собі відпочити. Пропонуємо Вам поїхати недалеко від нашого міста і насолодитися красою гір, лісу та нашої природи без бентежних новин. Коли в країні війна, то це зовсім не означає, що не можна відпочити, а навпаки, потрібно дбати про своє здоров’я, щоб мати силу допомагати ЗСУ, волонтерам та потребуючим.


Всього 33 км від Коломиї і можна відчути, що ти десь на високогірній полонині в гармонії з природою. Підніматися вгору потрібно лісом від 30 хвилин до години часу, це залежить від вашого рівня фізичної підготовки. Це чудовий старт для тих, хто тільки хоче спробувати себе у цьому активному виді відпочинку, адже шлях не є дуже складним.




 


Маршрут прокладений в гугл картах і по дорозі є вказівники, тому не хвилюйтеся, що заблукаєте, адже ваш смартфон виведе вас на саму гору. По дорозі є джерело та лавочки зі столиками, щоб перепочити. А перед самим сходженням протікає ріка Пістинька, де можна поплавати і теж гарно провести час.



Знайомтеся - полонина “Росохата”. Знаходиться вона в селі Шешори. Це чудове місце для відпочинку. Тут можна не тільки насолодитися пейзажами неймовірних гір, а й поласувати справжніми карпатськими сирами або гуцульським баношем, який одразу варять на місці. І навіть помолитися Богу, адже тут облаштували неймовірно красиву каплицю. Саме у цьому місці неймовірна енергетика і ти відчуваєш себе ближчим до неба, саме так нам сказав чоловік, який живе на цій полонині вже 37 років.






 


 


 






67-річний Василь Васильович Ткачук займається сироварінням і насолоджується життям поміж горами вже близько 50 років. Виділив декілька хвилин зі свого щільного графіку і розказав нам про своє життя на полонині.





“Цим займався мій прадід, дід, тато і я з дитини ріс на полонинах. Спочатку був на високогірних тепер уже тут з 1985 року.”, — розповідає пан Василь.




На запитання, чи матиме продовження його професія, відповідає, що буде, але однозначно зараз є небагато наслідників. 


“Тому, що тут немає вихідних, потрібно бути без цивілізації та комфорту, до якого звикла молодь. Ми живемо, як жили наші прадіди, але таке життя мені до вподоби, поряд з природою", - зазначає сировар.




Починаючи з середини травня і до середини вересня ватаги живуть на полонині. Мають близько 20 корів. З молока виробляють найрізноманітніший сир: бринзу, будз, вурду та ін. І чекають на туристів з різних куточків України, щоб вони мали змогу скуштувати їхні смачні вироби.






 


"На Гуцульщині так є вже століттями, бо тут ні орати не будеш, ні косити, ні садити. Худоба випасається і є продукція",- додає досвідчений пастух.





Сири збувають тільки тут, адже є достатньо поціновувачів. Звичайно, до війни туристів було більше, розповідає пан Василь, але і зараз є вдосталь. Просив наголосити, щоб люди приїжджали, але турбувалися про нашу природу і забирали сміття з собою. Бо хто, як не ми, збережемо її для наших наступних поколінь.





Підготувала: Вікторія Ровенчук