Коломиянин Валерій Данилюк з Австрії: “Наших тут уже багато”

Нині кожен третій українець розглядає можливість виїхати з країни – просто зараз, чи за певних сприятливих обставин, про що свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології. Згідно з даними Євростату (статистичної організації Єврокомісії), у 2016 році українці отримали найбільшу кількість дозволів на проживання в ЄС (589 тисяч, або 17,6% всіх дозволів), що більше на 17,8%, ніж у 2015 році. Основна причина еміграції українців – низькій рівень заробітної плати.

“Дзеркало” відкриває рубрику “Наші за кордоном”, в якій розповідатиме про досвід коломийських емігрантів, які виїхали за кордон шукати кращої долі.

41-річний Валерій Данилюк з Семаківців, що на Коломийщині, вже 18 років працює у садівничій фірмі в Австрії. Після довгих років сезонної роботи чоловікові вдалося законним шляхом влаштувати у Зірнінгу свою сім’ю: дружину і трьох доньок.

“Я був молодим, як вперше виїхав за кордон. Спочатку була Чехія, Росія, а відтак Австрія. Загалом за кордоном працюю майже 20 років. Здебільшого працював різноробочим на будівельних майданчиках, також був продавцем будматеріалів. На той час роботу в Україні було знайти важко, я хотів більше заробляти, бачити світ, тому так рано виїхав з Батьківщини”, – розповідає Валерій.

Роботу в Зірнінгу запропонувала тітка Валерія, яка була однією з перших українців, хто потрапив у садівничу фірму “Joha Garten Bau”. До слова, тільки в цій фірмі нині працює дев’ять українців, усі – західняки. Українці пояснюють це тим, що не всі австрійці полюбляють працювати із землею і вимагають більшої зарплатні, аніж українці. Робота у садівничій фірмі здебільшого сезонна. Тож заробітчани працюють у теплу пору весни, літа та осені аж до заморозків, взимку приїжджають в Україну.

Читайте також: Уродженець Коломиї Мирослав Кавацюк викладає в інституті у Нідерландах: “Займайтесь тим, що для вас є цікаве”

“Моя посада називається Hausmeister (завгосп – прим. авт). Я відповідаю за інструменти, матеріали, дерева тощо. Тут навчився всьому, що вимагає робота у садівничій фірмі. Звичайно, непросто, бо робота фізично важка і циклічна. Але все нічого, найгірше те, що сім’ї не бачиш, не бачиш, як діти ростуть – це найбільший біль усіх заробітчан. Тому я завжди хотів, аби моя сім’я була тут, зі мною”, – ділиться почуттями чоловік.

Пропрацювавши 15 років, Валерій отримав Rot-Weiß-Rot картку. Вона дає можливість кваліфікованим фахівцям-іноземцям працювати цілорічно в Австрії. Більше того, члени сім’ї власника картки автоматично можуть отримати таку ж, підтвердивши рівень знання німецької мови хоча б на початковому рівні А1.

“Оскільки в цій країні я перебуваю вже доволі довго, дізнався про всі законні шляхи, щоб перевезти сюди сім’ю. Завдяки Rot-Weiß-Rot картці я зміг зайнятися процесом “возз’єднання сім’ї”. Ми з дружиною бачимо тут більше перспектив для доньок, адже всі знають, що європейський диплом – це відчинені двері для гарної роботи і гідної зарплатні. Австрія дала нам можливість жити спокійно. Не переживаємо, наприклад, у скільки разів завтра подорожчає газ… Тут ми маємо можливість подорожувати. Нещодавно були в Парижі, бачили Ейфелеву вежу, діти побували у Діснейленді”, – каже коломиянин.

Сім’я Данилюків вже третій рік живе разом в Австрії. За цей час придбали будинок, облаштували його, доньки пішли до школи, наймолодша – відразу у перший клас. Сім’я потроху освоюється в німецькомовному середовищі. Після двох років проживання в Австрії  готуються знову складати іспит з мови, але вже на вищий рівень А2.

Читайте також: Підкорити Париж. Дівчина з невеликого села на Прикарпатті увійшла до ТОП-5 красунь на європейському конкурсі. ФОТО

“Вважаю, це цілком виправдано від держави вимагати добре знати мову. Якщо ти хочеш тут жити і працювати – будь добрий, вивчи і склади іспит. На жаль, в Україні більшість українською взагалі не розмовляє, я вже не кажу про чиновників, – каже Валерій. – Здавалося, за 18 років я вже мав досконало знати німецьку. Але не тут то було, граматики я не знаю, відповідно, писати добре не можу, через це вже двічі не склав іспит. Дружині теж поки що важко, вона мало спілкується з носіями мови. Діти завчасно в Україні німецької не вчили, вже як пішли тут у школу, вивчили мову, здається, краще за мене”.

За словами чоловіка, “австрійська” німецька мова є доволі специфічною, тож людина, яка вчила літературну мову (Hochdeutsch), не одразу зрозуміє всі нюанси. Багато слів вимовляється по-іншому, деякі – взагалі існують тільки в Австрії або тільки у федеральних землях. Що вже казати про притаманний Австрії діалект.

На запитання, чи мають у планах повернутися колись в Україну, відповідає, що швидше за все ні. Адже багато сил і коштів було вкладено для того, щоб перевезти сім’ю до Австрії. За розмовою з Валерієм чутні слова розчарування рідною країною. Мовляв, незмінні “обличчя” у Верховній Раді, свавілля чиновників, безкарність нової поліції – усе це руйнує бажання повертатися в Україну.

Читайте також: Коломиєць, канцлер УВУ Андрій Довганюк: “Більшість іноземців спочатку сприймають німців дуже поверхово”

“Додому тягне, і це щира правда. Але більше дітей, аніж мене. Усі українці, з якими я працював, залишаються українцями навіть на чужині. Вдома ми спілкуємося українською, шануємо українські свята і традиції, ходимо до української церкви. Часто збираємося немаленькою емігрантською родиною, бо наших тут уже багато”, – каже коломиянин.

Тетяна ЖИДАК

Читайте також: Уродженець Королівки — про багатолітній досвід життя та праці у Швайцарії