Додому Новини Суспільство Уродженець Коломиї Мирослав Кавацюк викладає в інституті у Нідерландах: “Займайтесь тим, що...

Уродженець Коломиї Мирослав Кавацюк викладає в інституті у Нідерландах: “Займайтесь тим, що для вас є цікаве”

1
Поділитися

Так радить молодим коломийцям талановитий уродженець нашого міста, кандидат фізико-математичних наук, викладач науково-дослідного інституту – Центру вищих радіаційних технологій Ґрьонінґенського Королівського університету (Нідерланди) Мирослав Кавацюк.

Недавно, у Різдвяні свята він гостював у батьків і ми мали можливість поспілкуватися з цією приємною й освіченою людиною…

Don Yapon

– Шановний пане Мирославе, а як до Вас звертаються в Нідерландах?

– І викладачі, й студенти кажуть до мене “Мірослав”, з наголосом на останньому складі. Там так заведено. І не лише в Нідерландах, а й у деяких інших європейських країнах одні до одних звертаються на ім’я. Хоча в деяких країнах є додаток “пане”, “містере”, “сеньйоре”, а в Німеччині в паспортах навіть вказано, що ця особа професор такий-то…

– Ми і Європа – це велика тема для дискусії. Ви повернулися під рідну стріху на Святий вечір і Різдво. А як у Європі, зокрема в Нідерландах з християнством?

– В Європі тепер перемагає атеїстична культура, а християнські свята ще зберігаються тому, що їх відчутно комерціалізували. Неодмінно на Різдво купують дарунки одні для одних, прикрашають гірляндами оселі чи площі, кладуть ялинки. Колядницькі гурти, “Вертепи” там не ходять, ані вкраїнської куті, ані анґлійського індика там нема, хоча в храмах співають багато різдвяних пісень, панує піднесений настрій.

– У Ґрьонінґені є українська церква?

– Наразі ні. У нашому місті й околицях є чимало українців, але вони розпорошені і не мають навколо чого гуртуватися. І коли недавно до нас приїжджав єпископ Борис Ґудзяк, ми попросили посприяти тому, щоби в Ґрьонінґені створити парафію УГКЦ. Незабаром до нас мав би приїхати отець Лев та рушити справу з місця. Ми ж сім’єю вчащаємо до римо-католицького катедрального собору Святого Йосифа і належимо наразі до римо-католицької громади Святого Мартіна. Там правлять служби чотирма мовами.

– А якими мовами, крім української, володієте Ви?

– Анґлійською, російською і, звісно, голландською.

– А сама Голландія, чи Нідерланди стали Вашою другою батьківщиною за цих дев’ять років?

– Батьківщина в мене одна, Україна. Однак у Нідерландах мені й моїй сім’ї дуже комфортно, я там можу розвиватись як науковець. Там висока побутова культура, ми захищені соціально й медично, маємо можливість займатися улюбленою справою, відпочивати, мандрувати і ніхто нам не забороняє тягнутися до свого коріння.

– Знаю, що тема Ваших наукових зацікавлень – гадронна фізика. Чи можете популярно пояснити читачам нашої газети, що це за різновид фізики?

– Спробую. Отже ж, усе, що ми бачимо – це видима матерія, яка складається з молекул, а кожна молекула – з атома, а атом має ядро й електрон­ну оболонку. Але вся маса зосереджена в ядрі. Ядро ж має два типи частинок – протони і нейтрони. Але вони не елементарні частинки і складають з кварків. Не напишіть, що з шкварків (сміється). А кварки вже є елементарними частинками.

Є Місяць і Земля. Якщо б зважив систему, коли Місяць обертається навколо Землі, то вона буде легша, ніж коли окремо зважити Місяць і Землю.

Якщо подивитися на кварки, то маса кварків у протоні – це кілька відсотків від загальної маси протона. Тобто, все навпаки. І цей феномен до кінця незрозумілий. Тому я з колегами намагаюся з’ясувати, чому так відбувається. Для цього ми шукаємо певні специфічні частинки, які, за теорією, повинні б існувати. Звісно, якщо теорія правильна (посміхається). Ми їх шукаємо, щоб ліпше зрозуміти взаємодію між кварками.

– Очевидно, такі експерименти дорого коштують?

– Так, їх можуть дозволити собі лише багаті країни або ж група країн. Наприклад, один з таких експериментів, до якого я залучений, фінансує Китай. Причому, китайці хочуть, щоб у ньому брали участь і їхні молоді науковці, тобто розуміють перспективу. Мені доводиться раз чи двічі на рік у рамках експерименту летіти до Китаю. Інший такий експеримент ми проводимо в Німеччині.

Читайте також: “Дівчині з Коломиї у великому світі пробиватися важко”, — Вікторія Ватутіна

– А яке практичне застосування має наука, якою Ви займаєтесь?

– Наші напрацювання стають у нагоді тим спеціалістам, які вирішують нестандартні проблеми. Технології, які ми розробляємо, зокрема, новітні детектори, можуть бути також застосовані в медицині, при лікуванні онкохвороб іонізуючим опромінюванням.

– Крім наукових досліджень Ви ще й викладаєте для студентів інженерних спеціальностей. Поміж них є, очевидно, й українці?

– Звісно.

– А чи платне там навчання і якою мовою викладають для студентів?

– Викладаємо анґлійською. Для студентів існують різні освітні програми, ґранти. А ті студенти, яких фінансово підтримує держава, платять за рік навчання 1800 євро. У нашому університеті навчається понад 20 тисяч студентів, а загалом у місті – понад 50 тисяч. Фактично, древній Ґрьонінґен, в якому мешкає майже 190 тисяч громадян – це місто молоді, університетське місто, в якому гармонійно існує минувшина й сучасність. До речі, це найбільше місто Північних Нідерландів, історичне, туристичне місто, яке колись належало до Ганзейського союзу. А наш університет – один з найдавніших у Європі, з 1614 року.

– А що Ви, пане Мирославе, порадили б нашим молодим краянам, які теж хочуть бути студентами?

– Я порадив би їм обирати ту науку чи фах, який їм насправді подобається. А також вірити в себе, бути ініціативним і досягнути того, чого прагнеш. Займайтесь тим, що для вас є цікаве!

– Ви, очевидно, були допитливим змалку?

– Так, і в цьому мені завжди сприяли батьки. Вони мене підтримувати, зацікавлювали, і коли я хотів мати мікроскоп – тато мені його купив. Правда, тато мріяв, що я стану лікарем.

– У Коломиї знають Ваших батьків, як добропорядних людей, християн, господарів. А хто були Ваші вчителі?

– Я навчався у першій школі й гімназії, які дали мені первісний фундамент знань, я відтоді захопився хімією і математикою. З приємністю й повагою згадую вчительку хімії Любов Василівну Михасюту. А також хочу подякувати відомому бізнесменові Анатолієві Васильовичу Попадюкові, який під час мого студентського навчання в Києві, вчасно допоміг нам коштами.

– А яка теперішня мрія Мирослава Кавацюка?
– Добре виховати з дружиною наших трьох дітей. Вони здібні, відмінно навчаються, ходять до суботньої української школи і знають, чиїх батьків вони діти.

– А чи має ще додаткове захоплення науковець, який досліджує кварки?

– Так, я вчуся грати на сопілках, бо це, знаєте, мишинська традиція – бути музикою. А мій тато з Мишина, мама викладає в музичній школі. То і я пробую, навіть граю вже Баха. А ще ми з дружиною любимо співати.

Під час навчання в Києві – співали в хорі, який вітав Папу Римського в нашій столиці. Під час нашого перебування в Німеччині, ми співали в німецьких костельних хорах, тепер – у голландських. А як заіснує наша парафія і трохи підростуть діти – будемо співати і в нашому церковному хорі.

– Щиро дякую, пане Мирославе, за відверту й цікаву розмову, бажаю Вам нових наукових відкриттів, сімейної радості та міцного здоров’я.

Інтерв’ю взяв Микола САВЧУК

Читайте також: Уродженка Коломийщини створює у Португалії дизайнерський одяг, який має визнання на міжнародних виставках. ФОТО

1 коментар