Хочеш миру? Здавайся!

Молоді коломийські люди дали ДZЕРКАЛУ МЕDIA наприкінці 2018-ого коротенькі інтерв’ю щодо своїх очікувань від нового року. Робити якісь узагальнення на основі слів неповного десятка юнаків і дівчат, звичайно, не варто, і все ж певна тенденція проглядається.

“Від 2019-ого очікую миру над головою”, — признається продавчиня. “Щоб у нашій країні нарешті настав мир”, — підтримує її студент. “У 2019-ому чекаю настання миру”, — в унісон студентові  висловлюється власниця крамниці. “Щоб закінчилася війна”, — мріє бармен…

Тенденцію можна вгледіти також у надії молодих на те, що ось стануть біля владного керма свідомі державники і країна оновлюватиметься, змінюватиметься на краще. “До влади прийдуть люди, які захочуть підняти нашу країну”, — надіється один. “Чекаю доброго президента, що почне думати про народ”, — ділиться думками друга…

І лише 22-річний Віталій розповів, що наполегливо вчив упродовж старого року англійську мову, читав художню літературу, тобто спрямував енергію на внутрішній розвиток. І в новому році чекає високої продуктивності передусім від себе самого, не покладаючи особливих надій на владоможців. Щось схоже висловила й студентка Іванка, запевняючи, що “хотіла б змінити місто”. Однак що конкретно не влаштовує дівчину в Коломиї, які засоби використає вона задля позитивних змін, залишилося невиясненим. Це змусило мене нагадати одне колишнє інтерв’ю з молоденьким кандидатом у депутати міськради. “Що ти змінив би в місті?” — спитав я його. “О, я б усе змінив!” — емоційно вигукнув хлопець. Депутатом він таки став. Проте про якісь його реформаторські ідеї, про кипучу депутатську діяльність чутки до мене не доходять.

Читайте також: Що було – побачили, що буде – побачимо

Повернімося втім до часто порушуваного опитуваними м’якотілого пацифізму. Шляхетне на перший погляд прагнення — жити в мирі й дружбі, хто б перечив. Але “супокій — святеє діло в супокійнії часи”, як жорстко вчив поет,  “та сли в час війни і бою ти зовеш до супокою — зрадник або трус єси”. А наш час хіба дихає спокоєм? Зрештою, досягти миру на Донбасі доволі легко — потрібно тільки здатися ворогові. Підозрюю, що коли опозиціонери з платформи “За життя” чи як там її запевняють, що ключі до миру саме в них, то мають на увазі саме капітулянтський сценарій. І ті, хто прогнозує “море крові” на шляху до перемоги над окупантом, а отже сумнівається в необхідності збройного поєдинку, бо “Мордор сам здохне”, — навряд чи розмірковують тверезо. Як нагадував нам ще один видатний поет, правда, з іншої нагоди? “Польща впала та й вас розвалила”.

Я аж ніяк не належу до тих, хто захоплюється перебіжчиками з Росії, нехай вони й сто разів противники Путіна. Не любиш диктатора? Не втікай в Україну, протистій йому на своїй території. Валерія Новодворська, наприклад, не втікала, боролася в Москві до останнього подиху. Проте якщо малосимпатична мені людина скаже, що навесні гай зеленіє, я з нею погоджуся. Так само погоджуюся з написаним одним з таких перебіжчиків, відомим завдяки інсценізації його вбивства. Хочеш жити в добротнішій країні? Учися. Розвивайся. Вдосконалюйся. Принось користь. Вивчи математику, створи нейропротез…

За дитинячою  надією на те, що нарешті з’явиться на політичному обрії сильний і грізний до всіх визискувачів народу муж, проглядається, як на мене, зневіра в свої власні сили, у те, що ти особисто  також чогось вартуєш на цій стражденній землі. Проглядається пришестя влади, яка роздаватиме народові мішки з пряниками. Але пряників після виборів, як легко передбачити, не буде, чергове розчарування майже гарантоване. Одне добре, що ми вже загартовані цими розчаруваннями, воно буде на нашому віку далеко не перше.

А згадуваному 22-річному Віталієві — мій решпект. Таких цілеспрямованих молодих людей хотілося б бачити якомога більше, тому що до їхньої критичної маси ще далеко. Хотілося б також, щоб бодай хтось з опитаних кореспонденткою наприкінці старого року заявив: очікую, що в 2019-ому наш уряд візьме приклад хоча б з оточеного зусібіч арабським світом Ізраїлю і будуватиме свій Цахал, із загальним призовом, включаючи й  жінок, на три роки служби, зі щорічними військовими зборами, з великими податками на армію…

АВТОР: Дмитро Карп’як

Читайте також: Їхали на злуку галичани