ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Як носилися в цісарській Коломиї. ФОТО

Перше відоме зображення мешканців нашого міста маємо з цісарського періоду, з 1834 р., коли в Коломиї перебував у службових справах заступник директора Галицької дирекції будівництва Єжи Ґлоґовський (1777— 1838 р.) зі Львова. Тоді цей польський художник намалював дві невеличкі акварелі з однаковою назвою «Дівчина з Коломиї», в яких угадуються місцеві українські типи. На одній картинці бачимо дівчину в літньому вбранні, на иншій — в осінньому. Перша має віночок з кольоровими стрічками, довгу спідницю з фартухом-передником, друга — в сіряку-петику й знаменитих коломийських жовтих чоботах, про які згадаємо далі.


Єжи Ґлоґовський. Дівчина з Коломиї. Акварель, 1834 р.


Єжи Ґлоґовський. Дівчина з Коломиї. Акварель, 1834 р.

Автор статті «Коломия» в коломийській газеті «Русская Рада» (Ч. 7 за 1895 р.), згадуючи 1850-і рр., писав: «Перед віками славилася Коломия горшками і мисками, жовтими чоботами і білими кожухами, воском і медом, і Бог знає чим там ще; нині горшки і миски глиняні заступили спіжеві і бляшанії, жовті чоботи змінилися на ходаки та на бренельові черевики, а найбільше на самородні ноги, замість білих кожухів, синіх капот і жупанів, понадягали міщанські внуки та правнуки куці гебрейсько-швабські куртки...

... Ще перед 40 літами міщани покривали свої лисі голови величезними, як коновка шапками з сивого баранка з широким оксамитовим дном, чим здавалися на пів метра вищими; нині нема тих вже голів, щоби понесли такі шапки, нині вліті накривають нащадки тих міщан голови гебрейськими капелюхами, а взимі — ескімоськими «клапанями». Все зійшло на карлики».


Автор невідомий. Містянин-українець у високій шапці. З карикатури, яка вміщена у гумористичному журналі «Кропило», Коломия, 1869 р.

Кожна національність у Коломиї мала свої моди, в яких перепліталося щось самобутнє і загальне, європейське. Гебреї, які становили більшу кількість містян, переважно дотримувалися традицій, хоча багатші з них теж переходили на європейську моду. Так Альфред Маріл, онук мера міста Коломиї Й. Функенштайна, згадуючи свого діда часів початку ХХ століття, писав: «Його вбрання не було ортодоксальним, радше в західному стилі, доволі дорогим, пошитим у Відні, на богемських курортах чи у Львові».


Гебреї на коломийській вулиці. 1910-і рр.

А далі він описував гебрейський святковий день у Коломиї тих часів: «Субота була справжнім вихідним днем у місті. Майже всі крамниці були зачинені. Чоловіки були одягнені у шовкові кафтани та капелюхи, обрамлені хутром, які називалися «Stramel» («штрамель»). Жінки, які після шлюбу майже всі носили перуки, також були одягнені в чорні жакети. Деякі перуки з золотими, срібними та діамантовими прикрасами мали чорні стрічки, що покривали всю голову. Вони ходили по ринку і відвідували друзів. Це була дуже урочиста церемонія, і жодних забав не було. Та мені більше подобалася неділя, коли селяни у своїх барвистих костюмах приходили до церкви». (Журнал «Ї» (Львів). — 2010. — №62. — С. 120-121).


Марк Шишка. У коломийському середмісті початку ХХ століття. 2011 р. На передньому плані іде п’ятеро анґлійців, позад них бачимо місцеві українські типи. гебреїв та инших містян (З книжки С. Ніцея «Kresowa Atlantyda». T. IV. Opole, 2014).

Щось подібне про ті часи описує мандрівниця з Анґлії Мері Дові (1867 — 1945), яка 1890 р. була в Коломиї. Ось її враження з книжки «Дівчина в Карпатах», яку вона видала 1891 р. анґлійською мовою, а українці її переклали і видали аж 2020 р.: «Схожі на чорних птахів з гачкуватими дзьобами євреї у своїх довгих габардинових шатах походжають серед місцевих селян, ніби довгі видовжені тіні серед бунтарських співочих кольорів. У фетрових ярмулках на бритих головах, з-під яких на вуха спадають два довгі льоки волосся – ось так виглядає польський єврей, а Галичина є його обраною Палестиною.

Що не відбувалося б за межами російського кордону, але євреям у Галичині поводиться дуже добре. Єврей може жити там, де йому заманеться, його не затискають у брудному кварталі до певної години вечора, він має власні школи, може займатись будь-якою торгівлею, контролювати свої грошові справи, незалежно від того, де він живе, і може вільно сповідувати свою релігію. Це він робить гідним похвали способом, сидячи біля вікна весь післяобідній час у суботу, снуючи свої молитви і спацеруючи по ріалто в найчистіших чорних черевиках і найбіліших лляних шкарпетках по закінченні дня».

Щодо поляків, то, як згадує Кирило Трильовський у своїх спогадах, коломийські, і не лише, поляки в кінці ХІХ — на початку ХХ століть ходили в чемерках (чамарках). Це був верхній чоловічий одяг угорського походження, який тоді вважався патріотичним і національним польським убранням.


Бурмистер Коломиї Казимир Бронислав Ничуя-Вітославський у національному польському строї, у чемерці. Коломия, кінець ХІХ ст. (З книжки С. Ніцея «Kresowa Atlantyda». T. IV. Opole, 2014).

Очевидно, що свою ношу мали й коломийські німці, хоча про це мені наразі не вдалося дізнатися.

Багатші містяни різних національностей купували собі тогочасний модний європейський одяг з Відня й Берліна, Парижу й Праги, який був зручніший і кращий за місцеві зразки. Чоловіки носили капелюхи-циліндри й капелюхи-казанки. Міські пані й панночки також одягали на голову капелюшки, іноді з вуаллю.


Заможна українська пара. Фотосалон О. Кіблера. Коломия, 1910-і (з колекції В. Гавриленка).


Сім’я українців Копистянських. Коломия, 1913 р.

Певний вплив на коломийську моду кінця ХІХ — початку ХХ ст. мали анґлійці, які працювали на нафтових промислах у Слободі та на рафінерії в Печеніжині. Вони носилися по-лондонськи, і часто шпацерували середмістям, викликаючи подив у містян та селян. Заодно багатші коломийці брали з них приклад і собі купували європейське вишукане вбрання. Згадана вище дівчина-мандрівниця Мері Дові описує, як її здивовано оглядали коломийці, особливо, коли побачили в штанах.

Згаданий Кирило Трильовський, який на поч. ХХ ст. заснував пожежно-руханкове товариство «Січ», намагався одягнути всіх січовиків і радикалів у однострої, починаючи з капелюхів. Так тодішні календарі рекламували радикальні капелюхи з широкими крисами, які можна було замовити у крамниці С. Ельстера по 1 золотому ринському і 50 крейцерів за штуку. До них пропонували ще й червоні пера. А молодий коломийський художник Василь Петрук навіть намалював як мав би виглядати справжній січовик чи радикал.


Кирило Трильовський у віденському капелюсі-циліндрі, який носила коломийська еліта різних національностей. Коломия, поч. ХХ ст.

Звичайні містяни світське вбрання замовляли в кравців, більшість з яких була євреями. Взуття їм шили місцеві шевці. Водночас одяг і взуття можна було купити в багатих коломийських крамницях, куди власники-гебреї, здавалося, позвозили товар з цілого світу. Були тут не лише новітні чоловічі костюми й капелюхи і жіночі святкові та бальові сукні, але й різноманітні мережива й гафти та прикраси, парфуми й «кольонська вода».


Свою ношу-уніформу мали поліція й військові, листоноші й коминярі, гімназисти й семінаристки та духовні особи. Цікаво, що на весільних фото тієї доби наречена вже у вельоні, а наречений, якщо був на праці, то переважно одягав свою уніформу.


Наречені в день шлюбу. Коломия, 1910-і (З колекції В. Гавриленка).

Відомо, що вбрання зберігається погано, на неї чатує пліснявка, міль, вологість. Тому з ноші тієї цісарської доби у Коломиї мало що збереглося. Є, зокрема, капелюх адвоката Дембицького, який виконував важливу функцію в Клубі Коломийців. Його пошили у самому Відні на поч. 1900-х років, а в Коломиї продав крамар-гебрей Леон Розенгек. Усі ці написи збереглися на капелюсі...


Напис на денці капелюха адвоката Дембіцького — одного з символів Клубу Коломийців. Коломия, поч. ХХ ст. Фото з 2018 р.

АВТОР: Микола САВЧУК

Почесний краєзнавець України