ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Будинок на вул. І. Франка, в якому гостював імператор та переховувався український комендант, та його власники. ФОТО


Кочержук Мирослава,



наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї



Чимало є відомостей щодо перебування в Коломиї престолонаслідника Кароля з красунею-дружиною Зитою у 1912 р. На жаль, вілла, в якій вони мешкали декілька місяців, не збереглася, хоча достеменно знаємо, де вона була і який мала вигляд. А от деталей його наступних візитів до нашого міста 1915 р. і, уже як імператора, 1917 р. є небагато. У щоденнику Володимира Глинського читаємо, що під час приїзду до Коломиї 1917 року цісар Кароль перебував у помешканні Клеського та Хані. Ян Клеський – бурмістр Коломиї у 1907-1913 рр., відома в місті людина, а ось хто ці люди з дивним прізвищем Ханя, де вони мешкали й чому саме у них гостював імператор? Відповісти на ці запитання допоміг нащадок родини, гість Музею історії міста Коломиї Юліуш Лео.

Отже, Юзеф Ханя народився 23 червня 1877 р. в Румунії, де віддавна осів його рід грецького походження. Батько, аптекар, змінив прізвище з “Canea” на “Chania”, яке згідно з фонетикою польської мови читається “Ханя”. Гімназію та університет Юзеф закінчив у Львові й 1901 року отримав ступінь доктора медицини. Під час студій займався ще й фізикою, винайшовши навіть прилад світлової регенерації голосу та його реєстрації під час електромагнітної передачі, який запатентував у 1898 р. під назвою геліофонограф у країнах Європи та Америки.


 

Відтак Юзеф виїхав до Відня для вивчення патологічної анатомії, бактеріології, рентгенології тощо. Там познайомився й невдовзі одружився з Юзефою Альбіновською (1884 р. н.), теж лікаркою.


Якийсь час Ю. Ханя працював у загальному шпиталі Чернівців, а 1905 року вступив на військову службу. Після переведення його полку до Коломиї, оселився з дружиною тут. Батьки Юзефи купили молодятам будинок на вулиці Крашевського, 27 (тепер – Івана Франка, нумерація змінена у 1930-х рр.), де вони мали помешкання і приватний лікарський кабінет, для якого Юзеф придбав згодом у Дрездені сучасне рентгенологічне обладнання.


 

Саме рентгенологія врешті решт зацікавила доктора найбільше, тож удосконалювався в цій ділянці медицини ще й у 1905-1906 рр. під керівництвом Г. Гольцкнехта, а у 1914 р. здійснив наукову подорож до Парижу для вивчення досягнень у цій сфері французів. Весь цей час працював і у військовому шпиталі.

У Коломиї, родина збагатилася двома діточками – Кристиною (1910 р. н.) та Яном (1913 р. н.), і саме тут доля звела поручника-лікаря Ю. Ханю з поручником Каролем Габсбургом в одному полку. Майбутній імператор, як ми знаємо, прибув до нашого міста на службу в квітні 1912 р., і молоді офіцери щиро потоваришували.

Воєнні дії Першої світової змінили звичне життя кожної коломийської сім’ї, розлучили й Юзефа та Юзефу: його мобілізували як військового лікаря, а вона з донечкою та сином виїхала спочатку до Відня, відтак – до Бадена. Там впродовж майже року працювала у воєнному шпиталі, а після відступу російської армії у 1915 р. повернулася до Коломиї. Залишалася в місті чи не єдиним лікарем у той час, коли війська генерала Брусилова вдруге окупували Коломию. Цікаво, що тоді її будинок навіть перебував під охороною військових вартових. Цього вона домоглася від російських властей, підкреслюючи, що як єдиний лікар на цих теренах потребує захисту для своєї родини та маєтку. У сімейному архіві Юліуша Лео зберігається вирізка з австрійської газети з невеличкою статтею від 22 серпня 1916 р. “Російські відомості з Коломиї та Бродів”. В ній ідеться про те, що в нашому місті на той час було знищено шість будинків на околиці й один у середмісті, не налагоджено постачання і належне медичне забезпечення – залишилася одна лікарка і 80-річний хірург, які змушені обслуговувати хворих як у шпиталях, так і в домах міста. Цією лікаркою й була Юзефа Ханя.

Після повернення австрійського війська до Коломиї, прибув додому і доктор Ханя.


А 29 липня 1917 р. в пообідній час неділі у супроводі кількох генералів проїжджав через місто імператор Кароль. На Ринку неподалік ратуші його, згідно із записами у щоденнику Володимира Глинського, вітали представники польської, української, німецької та єврейської громад міста. Промовляли німецькою мовою, яка полякові далася нелегко, натомість греко-католицький священик В. Лозинський “виголосив прекрасно німецьку бесіду”. А дівчатка – донечка Бережницької та Крися Ханя – вручили високоповажному гостеві букети. Після півгодинного перебування в Коломиї автомобілі з цісарем і генералами рушили в напрямку Заболотова. У родинній історії Ханів про цю незабутню для Кристини зустріч зазначено, що її букетик Кароль не передав ад’ютантові, як інші, а залишив собі, подарувавши дівчинці цісарську брошку з літерою “К”. Під час наступного приїзду до Коломиї 5 серпня цього ж року імператор гостював у помешканні Ханів, провівши там вечір і заночувавши. Тож будівля на вулиці І. Франка дотепер зберігає в пам’яті останнього цісаря Австро-Угорщини. Про те, чи відвідував тоді ще й оселю Яна Клеського, яка розташовувалася майже навпроти, родинна історія Ханів не повідомляє.

В часі ЗУНР Юзеф Ханя продовжував працювати в коломийському шпиталі, а також лікував, ризикуючи власним життям, хворих на плямистий тиф інтернованих на Косачеві поляків. Хоч військову службу покинув у 1918 р., все ще носив австрійський однострій. Згодом цей короткий період його біографії став причиною досить драматичних подій.

А коли місто опинилося в руках польських властей, сцена, що трапилася на вулиці Крашевського, спонукала доктора запросити до свого дому окружного коменданта ЗУНР Теодора Примака, який проживав неподалік на вул. Українській. Вийшовши якось з дітьми на прогулянку, Ю. Ханя побачив двох озброєних чоловіків з біло-червоними відзнаками, які викрикували погрози вбивства на адресу Т. Примака. Доктор Юзеф різко присоромив їх словами: “То є ганьба для поляка вбивати без вироку!”, але зрозумів, що колишньому гімназійному професорові й українському комендантові загрожувала реальна небезпека. Тож переховував його у своєму домі, допоки той не втік до радянської України. Але й там, як ми тепер знаємо, вижити Т. Примакові не вдалося. Про цей факт відомо не лише з родинної історії, але й із часопису “Nowa Gazeta Kolomyjska” за 13 травня 1922 р.


Ця ж газета в іншому числі подала статтю під назвою “Полякожерця др. Ханя”, чомусь звинувачуючи його за те, що опікувався інтернованими на Косачеві. Петра Петрушевича, санітарного лікаря Коломиї періоду ЗУНР, польська влада вважала відповідальним за численні смерті у таборі, він навіть постав перед судом, але був таки виправданий. А от чому “нападали” на доктора Ханю, зрозуміти важко, не прочитавши самої статті. Так чи інакше, через це мав він великі проблеми, зокрема позбувся посади в хірургічній клініці Львівського університету. Вирішення цієї ситуації було досить оригінальне: Юзефа Ханю при ще живій його рідній матері усиновила бідна літня подружня пара з графським титулом. Тож доктор отримав нове прізвище – Якса-Дембіцький (Денбіцький) (Jaxa Dębicki), яке перейняли дружина та діти. Сталося це у 1925 р.

Задовго до того, 1919 року, доктор Юзеф виїхав до Львова, де відкрив приватний радіологічний кабінет, а також викладав радіологію в хірургічній клініці, звідки був звільнений у 1922 р, як згадувалося вище. Десь через рік чи два до нього приєдналася і дружина з Яном та Кристиною, яка вже на той час була ученицею гімназії СС Уршулянок. У Львові подружжя винайняло велике помешкання з сімома кімнатами, а коломийський будинок віддали в оренду директорові Каси ощадності.

Юзефа займалася сім’єю, а також майновими справами родини Альбіновських, а її чоловік, окрім основної праці, здійснював наукові дослідження, писав. Зокрема у 1922–1923 рр. опублікував ґрунтовні статті про теорію та засади радіотерапії новоутворень, лікування рентгенівськими променями, а також “Необхідну інформацію в галузі рентгенотерапії для практичних лікарів”, згодом – “Про місце рентгенології в медицині” (1925 р.) та “Навчання рентгенології на лікарських студіях” (1928 р.). Цікаво, що мав публікації не лише польською, а й німецькою, французькою та англійською мовами. Наприкінці 1924 р. Юзеф вивчав ветеринарну рентгенологію у Дрездені, Лейпцигу та Берліні, відтак ним було опрацьовано проект апарату для рентгенологічних досліджень у ветеринарії, який був відзначений 1925 року на І Міжнародному з’їзді радіологів у Лондоні. Наступного року Ю. Дембіцький отримав посаду доцента рентгенології у Львівській академії ветеринарної медицини. Успіх супроводжував талановитого лікаря й науковця, здавалося б, у всьому – став він членом-кореспондентом Міжнародного товариства професорів лікарської радіології у Відні, членом Польського лікарського радіологічного товариства, був першим львів’янином, котрого обрано членом British Institut of Radiology у 1925 р., двічі був делегатом міжнародних з’їздів радіологів у Лондоні та Стокгольмі.

Але не все в житті сім’ї Хані-Дембіцьких ішло спокійно та безхмарно: у 1927 р. Юзеф забажав розлучення, щоб одружитися зі своєю симпатією ще з коломийських часів панею Турянською. Врешті решт Юзеф залишився з новою дружиною у Львові, донька Кристина виїхала на вищі студії до Познаня, син Ян від 1925 р. навчався у Франції, а Юзефа повернулася у свій будинок до Коломиї.

Нас, звичайно, більше цікавлять коломийські події, але й подальша доля такої визначної особистості, яким був Юзеф Ханя, у минулому коломиянин, нам не байдужа. Отже, наприкінці 1920-х рр. працював він над власною атомною теорією, котрою намагався пояснити природу променевої енергії, у 1929 р. був відзначений командорським хрестом ордену Румунської Корони як президент Ліги польсько-румунської дружби. Але економічна криза спричинила несподівані дуже серйозні проблеми з кредитними зобов’язаннями сестри, поручителем яких він був. Ю. Дембіцький опинився у глухому куті, з якого знайшов для себе єдиний вихід – 26 червня 1930 р. позбавив себе життя вистрілом з пістолету. Поховали доктора в родинній гробниці у Снятині.

Юзефа Ханя-Дембіцька ще у 1938 р. вела лікарську практику в Коломиї, про що свідчить “Інформатор польської торгівлі, промислу і рукоділля”, а 7 травня 1939 р. була обрана до Ради міської. Мабуть, з початком Другої світової війни виїхала до Польщі, бо вже під час німецької окупації мешкала у свого брата у Варшаві, а від другої половини 1940-х рр. працювала лікарем санаторію у Високій Луці повіту Єленя Гура. Померла 1962 року.

Що ж до будинку Ханів-Дембіцьких, який має таке цікаве минуле, то до Першої світової війни мав він номер 27, а у 1938 р. доктор Дембіцька приймала пацієнтів згідно з “Інформатором…” за адресою вул. Крашевського, 21. Про зміну нумерації на вулиці десь на початку 1930-х років свідчать і дані стосовно приміщення закладу сестер Уршулянок (тепер – Коломийський ліцей імені М. Грушевського), яке спочатку мало номер 23, а вже у 1935 р. – №19. Отже, виходить, що недавня будівля Управління державної ветеринарної медицини в Коломийському районі – це і є помешкання коломийських лікарів, які приймали імператора і переховували українського коменданта. Світлини інтер’єру кількох кімнат цієї розкішної споруди з 1936 р. надіслав разом з історією родини внук докторів Юзефа і Юзефи Юліуш Лео. До світлин додано опис стилю, місця і часу виробництва меблів, картин, ваз, тощо.

Після війни в будівлі були житлові квартири, від 1958 р. – Станіславська державна сільськогосподарська дослідна станція, потім – управління сільського господарства; райветлікарня містилася тут у 1984 – 2003 рр., а від 2003 р. – управління.

Які ще історії й долі приховують у своєму минулому коломийські будівлі? Дослідження продовжуються.