ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Про науковця Карла Марамороша, його родину та родинний будинок у Коломиї. ФОТО




Мирослава Кочержук, наукова



Невисокий, худорлявий, рухливий, скромно вдягнений дідусь – таким запам’ятався мені Карл Мараморош, відомий на весь світ вірусолог, ентомолог і фітопатолог, лауреат премії Вольфа та інших численних премій і нагород, почесний професор декількох академій та університетів, член наукових товариств різних країн, віце-президент Нью-Йоркської Академії Наук, автор і співавтор понад 800 наукових праць та ста книжок, поліглот (знав 10 мов). Перелік його досягнень, посад і звань надто великий для статті – їх можна знайти в інтернеті.


Карл Мараморош

 

Для мене як коломиянки і працівниці Музею історії міста Коломиї надзвичайно цікаві його коломийські корені, дитинство і юність, що пройшли тут, його любов до Коломиї, яку зберіг на все життя. Пригадую, як під час відвідин музею у березні 2010 року дуже жваво розмовляв з нами то польською, то українською, то англійською мовами, встигаючи за короткий час викласти так багато інформації, що годі все запам’ятати. Відтак він з легкістю, продовжуючи розмову, піднявся на другий поверх, а побачивши в залі рояль, миттю «підлетів» до нього і з пам’яті заграв два твори, здається, Ф. Шопена. Ця людина своєю енергетикою, ерудицією та оптимізмом справила на мене дуже сильне враження. За такі зустрічі й варто любити свою роботу. Ще більше я була вражена, коли згодом, віднайшовши в інтернеті його біографію, виявила, що було йому тоді….95 років.


Візитівка Карла Марамороша

Народився Карл 16 січня 1915 року у Відні, куди його батьки виїхали, рятуючись від воєнних дій Першої світової, зі свого маєтку в селі Сороки, тепер Городенківського району.

Згідно з розповіддю пана Марамороша, найдавніший з відомих родині предків, а це шість поколінь до Карла, перебрався до Покуття з Мараморощини, тому, хоч і був євреєм, прибрав собі не зовсім притаманне цій нації прізвище.

Цікавою особистістю був дід науковця Соломон, коломийський купець, якому вдалося розбагатіти на торгівлі рибою, перевозячи її з Одеси до Відня. У 1907 р. він збудував для сім’ї одну з найкрасивіших у місті будівель на вул. Францішка Юзефа, 7 (тепер бульвар Лесі Українки, Міська бібліотека №1 для дорослих), яка, хоч і трохи знищена часом, до сьогодні зберігає монограму «S M».


 

Будинок Мараморошів. Міська бібліотека №1 для дорослих.

Родинні легенди розповідають про надзвичайну скупість Соломона, що все ж не перешкоджала йому щороку відпочивати з дружиною у Бадені біля Відня. Але сам він їхав туди й звідти у вагоні першого класу, а дружину, задля економії, влаштовував у другому.

Ще одна історія про діда пов’язана з приїздом до Коломиї майбутнього імператора Австро-Угорщини Кароля з дружиною Зитою у 1912 р. За якийсь час перед тим сюди прибули емісари, щоб улаштувати на належному рівні проживання в місті високоповажної пари, зокрема й підготувати помешкання. Оскільки нещодавно збудований будинок Соломона Марамороша привертав увагу імпозантністю й розмірами, а ще й був на той час порожнім, бо родина перебувала на відпочинку в Бадені, то вибір випав саме на нього. Але на надіслану Соломонові цісарськими представниками телеграму з проханням дати в оренду помешкання, той відповів категоричною відмовою: «Не може бути й мови». Це потребувало неабиякої сміливості й, на щастя, ніяких негативних для господаря будинку наслідків не мало. Зрештою, як тепер добре відомо, Кароль та Зита цілком непогано прожили декілька місяців у віллі на сучасній вулиці Б. Хмельницького.

Батько Карла Марамороша Якуб Лейб, закінчивши Сільськогосподарський університет у Відні, розпочав був 1898 р. філософські студії в Галле (Німеччина), але після року навчання повернувся додому, щоб управляти маєтком (4 тисячі акрів) у селі Велика Кам’янка, що належав дідові. У 1900 р. маєток продали, натомість придбавши менше господарство в селі Сороки.

Мати – Стефанія Ольга Шлессінгер, родом із Загреба (Хорватія), – була чудовою піаністкою, вільно володіла німецькою, англійською, французькою, італійською, польською і сербською мовами. Діти – Альфред (1909 р. н.), Карла Броня (1910 р. н.) і Карл – розмовляли з батьком польською, а з мамою – німецькою, не уявляючи, що може бути якось інакше. Навчаючись у Варшаві, майбутній науковець навіть листи писав татові й мамі окремо різними мовами. Між собою батьки розмовляли німецькою лише тому, що мама говорила польською з акцентом і не хотіла виглядати смішно.

Отже, Карл уже з раннього дитинства досконало володів двома мовами, а третьою була українська, яку щодня чув від селян, коли сім’я мешкала в Сороках. Зрештою, українську студіював згодом впродовж 4 років у Коломийській гімназії ім. Казимира Ягейлончика. Під час навчання (1925 – 1933 рр.) мешкав у Коломиї. Вже тоді вирізнявся з-поміж інших здібностями.



Сім’я Мараморошів. Стефанія Ольга, мати, Карла Броня, Альфред, Карл. 1920-і рр.


 

Як бачимо з гімназійного звіту, в першому класі був відмінником і закінчив гімназію найкраще в класі, про що й сам написав у спогадах. Хотів вчитися медицині, як його старший брат, але вступити до Львова не вдалося, бо щороку приймали лише 10 євреїв, яких уже на той час набрали. Тож Карл продовжив свою музичну освіту. Від 7 років він навчався грі на фортепіано – спочатку в Коломиї, а згодом отримав запрошення на музичні студії до консерваторії ім. Станіслава Монюшки в Станіславові. Закінчивши консерваторію у 1934 р., зрозумів, що видатним піаністом він не стане, тому, на радість батькові, обрав більш практичний фах і став студентом Варшавського сільськогосподарського університету. У 1938 р. отримав диплом інженера сільського господарства, а через рік одружився з уродженкою Варшави Іреною Людвіновською, з якою прожив щасливих 70 років.


Карл Мараморош з дружиною Іреною. 1939 р.

Подружжя оселилося в родинному маєтку в с. Сороках, і Карл працював тут до вересня 1939 р. Після того, як нацисти захопили Польщу, молоді Марамороші вирішили покинути рідний дім. Добралися до Кутів, щоб перейти міст на кордоні з Румунією. Були вони, мабуть, дуже щасливі вдвох, тому й у Бога мали щастя. У спогадах Карла читаємо, що бажаючих утекти до Румунії було багато, але пропускали лише військових. Допоміг випадок. Біля подружжя несподівано зупинилося авто з польським майором Каролем Кшижановським, який запитав про дорогу до мосту. Відповівши, Карл з Іреною попросили підвезти до кордону і їх. Майор не лише не відмовив, а ще й перед пропускним пунктом дав свої шинель і кашкет Мараморошу. Тож той, 24-річний юнак, виглядав на офіцера, який зробив карколомну кар’єру. На запитання постових про жінку, К. Кшижановський відповів, що то його дружина. Мабуть, з вдячності за таку послугу майора – врятоване життя – Мараморош зберіг у пам’яті його ім’я.

Вже на території Румунії нескінченна колона автомобілів з утікачами повільно рухалася до табору для військових. Розуміючи, що там їм не місце, Карл та Ірена опівночі покинули свого рятівника й спробували щастя вдруге – постукали в двері будинку, в якому ще було світло. Молода жінка зустріла їх на диво дуже привітно й повела до спальні. Сказала лише, що харчів ніяких уже немає, бо майже 200 польських біженців увечері все з’їли й сплять у коморі. Зранку виявилося, що ця жінка сплутала Мараморошів зі своїми свекрами, які теж могли тікати з Польщі. Відтоді Карл та Ірена потоваришували зі Стефаном Оренським, сином господаря, майбутнім мікробіологом. Прибувши до Америки через 20 років, Стефан став сподвижником Марамороша.

Після двох тижнів перебування в гостинній оселі Оренських, молоде подружжя потрапило в табір польських цивільних біженців спочатку в місті Браїла, відтак – у м. Крайові.

Вони врятувалися від голокосту, але майже вся родина, зокрема батьки й брат Карла з Коломиї, батьки та сестра Ірени і ще 127 близьких родичів з Варшави, Пулав, Ченстохови, Відня та Загреба, загинула в таборах Треблінки, Белжеця і Аушвіца.

У серпні 1944 р. Марамороші перебралися до Бухаресту, і Карл почав студіювати філософію в університеті. А через два роки подружжю вдалося виїхати у Швецію, де Карл отримав візу до Америки як кваліфікований аграрій. У Стокгольмі, чекаючи можливості вилетіти, К. Мараморош встиг попрацювати волонтером в Інституті захисту рослин і познайомитися там з шведським вірусологом доктором Даніелем Лінеллом. Той допоміг йому краще оволодіти англійською мовою і подарував книжку Кеннета М. Сміта «За межами мікроскопу». Ця книжка остаточно утвердила Карла в рішенні присвятити себе вірусології, якою зацікавився ще в 13-річному віці. Тоді старший брат Альфред, студент медицини у Львові, приїхавши на зимові канікули, розповів про винахід вакцини від епідемічного тифу професора біології Рудольфа Вайгеля.

По прибутті до Нью-Йорка 1947 року Ірена стала працівницею публічної бібліотеки, а Карл – Бруклінського ботанічного саду, де був асистентом д-ра Ліндсея М. Блека в його дослідженні рослинних вірусів. Тоді йому вдалося вдосконалити процес проведення дослідів, а саме: значно скоротити час виловлювання комашок і переміщення їх з рослини на рослину. Як сам писав у спогадах, ця процедура щодня займала 5 – 6 годин. Тож він сконструював крихітні індивідуальні клітки, які дозволяли швидко переміщувати комашок з рослини на рослину без використання пристроїв для виловлювання, що заощаджувало багато часу. Цей свій винахід, за спонуканням доктора Блека, описав у статті, яку врешті решт надрукував «Журнал Нью-Йоркського ентомологічного товариста». Через двадцять років К. Мараморош сам став головним редактором цього журналу. Так починалася тріумфальна й багаторічна наукова кар’єра К. Марамороша.


Карл Мараморош під час роботи

Не перелічую усіх його посад і звань, хочу лише зазначити, що був запрошеним (позаштатним) професором в Аргентині, Вірменії, Китаї, Єгипті, Німеччині, Індії, Ізраїлі, Японії, Кенії, Мексиці, Нідерландах, Нігерії, Польщі, Росії, Шрі Ланці та Югославії.

Попри те, як пересвідчилася під час зустрічі, залишався простим, привітним, доброзичливим. А ще Карл Мараморош справляв враження людини, завжди налаштованої на позитив. Яскравий приклад: у 97-річному віці писав у листі, що наступного року братиме участь у науковій конференції в Чернівцях, тож обов’язково заїде до Коломиї. Тоді подумалося, який він впевнений, навіть не додає таке звичне нам, значно молодшим, – якщо буду живий-здоровий. І таки відвідав Коломию 2013 року! А в жовтні 1914 р. побував ще у своїй альма-матер – Варшавському університеті, де отримав ступінь почесного доктора. Навіть під час відзначення 100-річного ювілею був сповнений сил, енергії і не полишав наукової та викладацької праці, про що сповіщали інтернет-ресурси.

Помер 9 травня 2016 р., на сім років переживши дружину Ірену. Донька Лідія, народжена 1949 р. в Нью-Йорку, й до сьогодні проживає в США.

У цей складний час боротьби з вірусом, хоч і не тим, якими займався К. Мараморош, хочеться всім нам побажати такого ж оптимізму й життєвої енергії, які були притаманні цьому видатному коломиянинові.


Підписуйтесь на нас у FacebookТelegram та Instagram, щоб отримувати перевірені й оперативні новини.