ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Історія будівлі Коломийського військкомату


Прикре враження справляє будинок на вул. І. Франка, 6, який ще донедавна приховував свій фасад за високими туями. Мова – про приміщення Коломийського військкомату.



А понад 130 років тому це була чи не найімпозантніша вілла у місті, адже тоді Каса ощадності, мабуть, лише проектувалася, не починалося ще спорудження Українського народного дому, а купець Соломон Мараморош лише складав гроші на свій двоповерховий дім, де тепер міститься Міська бібліотека №1. Та й зрештою сама вулиця І. Франка не могла похвалитися поважною забудовою – із знайомих нам сьогодні величних споруд був тоді лише Окружний суд (тепер медколедж). Тож постає питання, а хто ж був власником цієї вілли і яке було її призначення?

Перші згадки про цю будівлю, які вдалося знайти, відносяться до 1891 року й пов»язані з іменем графа Едмунда Сташенського. Так, так, саме родина графа мешкала колись у цьому будинку. Але – все по порядку.

Народився Едмунд Юстин Юзеф у 26 вересня 1844 р. в селі Могильниця Теребовлянського повіту на Тернопільщині (за іншими даними – у Львові). Його батьки – Юзеф Станіслав Генрик Сташенський гербу Ліс та Ернестина Кіцька гербу Гоздава були власниками цього села.

Принаймні від 1861 року Е. Сташенський почав колекціонувати старожитності, зразки етнографії, природи, археології. А в 1878 р. навіть сам проводив розкопки в Могильниці. Завзятий колекціонер і поціновувач мистецтва, Едмунд неодноразово приймав у своєму будинку видатних особистостей: письменника Генрика Сенкевича, художників Анджея і Войцеха Грабовських, етнографа, інженера і поета Кароля Бжозовського, поета Владислава Белзу та інших. Якийсь час сім»я Е. Сташенського, мабуть, мешкала у Львові, бо саме там народилися його сини - Юзеф Ернест Леопольд (1869-1940) та Адам Едвард Станіслав (1872-1956). А шлюб Едмунда і баронеси Пауліни Гейдель (1848-1876) відбувся 24 травня 1868 у с. Ромашівці (тепер Чортківського району), власниками якого й були Гейделі.

У 1880 р. граф перебрався до Коломиї. Наступного року, будучи уже вдівцем, одружився вдруге з Броніславою Сідоровіч (1855-1934).

А 1887-го перевіз у наше місто й свою, без перебільшення, багатющу колекцію. Чи можна вважати, що в цьому році й була збудована вілла на вул. І. Франка (в той час – вул. Ю. Крашевського)? Ймовірно, що так. За припущенням, саме тоді тут оселилися й дружина Едмунда з сином Броніславом, який народився 1883 р. у Могильниці, а навчався уже в 1890-х роках у Коломийській гімназії.

Отже, граф Сташенський став представником міської еліти, був членом Коломийської Повітової ради (1891-1896), головою дирекції Каси ощадності (1891-1893 – саме в той час, коли завершено будівництво нової споруди Каси – тепер Народний дім), куратором гончарної школи (1894-1896), а також діячем коломийського відділу Галицького господарського товариства у Львові і Татранського у Кракові. У 1891 р. несподівано для нього самого Едмунд навіть був висунений кандидатом на посла до ради держави від християнської (у тому числі й української) спільноти Коломиї, Снятина і Бучача. Його кандидатура була дуже схвально сприйнята зокрема і намісником Галичини графом Бадені. Хоч Е. Сташенський не переміг, цей факт є свідченням великої поваги й довіри до нього громадськості міста.

Саме в Коломиї графові вдалося реалізувати давню мрію, на яку надихнули його польський письменник Юзеф Крашевський, історик і археограф Францішек Ксаверій Ліске, етнограф Оскар Кольберг та інші визначні особистості того часу, з якими зустрічався особисто: у 1892 р. Е. Сташенський відкрив у своїй віллі приватний, перший у нашому місті, Покутський музей. Передувала цій події виставка старожитностей, яку він влаштував у Коломиї в 1888 р. А ідею щодо музею вперше висловив на засіданні громадського комітету з відзначення 100-річчя польської конституції. Саме до цієї дати планував його відкриття, але через хворобу не встиг підготувати експозицію. Відтак доклав чимало зусиль та праці, щоб 3 травня наступного року урочисто відчинилися двері вілли для всіх зацікавлених його колекцією людей. Фундаційний акт, художньо оформлений мистцем Валеріаном Крицінським, підписали всі присутні на відкритті.

Короткий опис експозиції та розпорядок роботи музею сам Е. Сташенський описав у листі до міської влади наприкінці березня 1892 р. У ньому він також зазначав: «Прагнучи, щоб колекція мала публічну користь та щоб відзначити моє багатолітнє тут проживання й бажання прислужитися містові в міру сил і можливостей, вирішив мою збірку зробити доступною для громадськості, а одночасно, і то є найголовніша мета, викликати бажання і замилування до збирання речей наукових і пам»яток…».


Отже, музей розташовувався у двох просторих залах вілли й складався з експозиційної частини та бібліотеки, яка налічувала 3500 томів з різних ділянок знань. Експозиція представляла нумізматику, мінералогію, римські, грецькі, старослов»янські археологічні знахідки, оригінальні документи польських королів, автографи видатних польських особистостей, зброю різних часів, давню порцеляну й старожитності, малярство та зібрану в період проживання в Коломиї етнографічну колекцію Гуцульщини та Покуття. Є більш детальний опис саме етнографічної збірки, яка містила гуцульські мистецькі вироби (найцікавішою була різьба), ужиткові речі (скрині, шафи, тарелі, дзбанки, кошики), зброю (топірці, рушниці, пістолі, порохівниці), дерев»яні та мосяжні прикраси, взірці одягу, ікони. Дуже цінним предметом з цієї ділянки вважалася палиця опришка Драгирюка. Тож експозиція була надзвичайно багатою, навіть складно уявити, як її вдалося вмістити в одному, хоч і великому, залі.

Музей був відкритий двічі на тиждень у післяобідній час від 16 до 21 години. Тут без будь якої вхідної плати можна було оглядати експозицію, користуватися бібліотекою, робити виписки чи замальовки.

Згідно з планами Е. Сташенського, впродовж десяти років музей мав діяти як приватний, а згодом, як можна зрозуміти з вищезгаданого листа, міг бути переданий у власність громади і називатися «Покутський музей імені Сташенських». Граф ініціював створення кураторії, тобто спеціальної комісії для опіки над музеєм, до якої б мали входити зокрема і представники влади, а також наукового товариства для подальшого дослідження Покуття.

Але інтерес до експозиції був невеликий, музей чомусь не користувався популярністю серед містян, і, звичайно, Е. Сташенський був цим розчарований і знеохочений. Саме з цієї причини не здійснив свій початковий план і заповів колекцію синам. Тож у 1901 р., уже після смерті графа, музей припинив своє існування.

Помер цей, без сумніву, видатний коломиянин 25 липня 1900 р. в курортному містечку Бад-Наугайм (Німечина), похований у родинній гробниці в Могильниці.

1909 року вдова графа Броніслава подарувала велику частину збірки Національному музеєві в Кракові. Початково цей дар мав бути записаний як «Колекція ім. Броніслава Сташенського», сина, який помер дуже молодим у 1907 р. Але через кілька років вдова вирішила таки назвати її іменем чоловіка. Тож, можливо, «Колекція ім. Едмунда Сташенського» дотепер зберігається у цьому музеї.

Подарована збірка містила предмети, згадані вже при описі експозиції Покутського музею, а також документацію самого музею – статут інституції та рукописний каталог нумізматичної збірки. Власне ця збірка була найчисленнішою, налічувала 2555 монет і медалей, з них 1618 – польських. Особливу цінність представляли середньовічні денарії періоду П»ястів, брактеати Мешка ІІІ, півгроші коронні Казимира Великого, денарії руські Казимира Великого і Владислава Опольчика, а також півгроші руські Людовіка Угорського і Владислава Ягайла, дукат угорський Владислава Варненьчика. Збірка древніх монет включала 88 грецьких, 218 римських і 31 візантійську монету. І ще 495 екземплярів – це монети різних держав і часів.

Дар Сташенських з огляду на кількість, наукову та музейну вартість належить до найвагоміших в історії Національного музею в Кракові.

І все це було в Коломиї! Тепер розуміємо, яка надзвичайна колекція зберігалася й експонувалася в будівлі під номером 6 на вул. І. Франка!

Броніслава Сташенська була знаною в місті філантропкою, зокрема справді материнською опікою огорнула заснований 1906 р. польський жіночий учительський семінар. Спочатку пожертвувала на його розвиток 100 корон, а згодом безкоштовно відступила для цього закладу три кімнати офіцин своєї вілли.

Невдовзі, у 1909 р., графиня подарувала і весь коломийський маєток Товариству народних шкіл. Цей «палацик із садом», як його названо у книжці, виданій до 20-річчя Товариства, вартістю 60 тис. корон, призначався для розташування там польського народного дому. При цьому Б. Сташенська зобов»язала Товариство залишити там учительський семінар і щорічно виплачувати йому 500 корон впродовж наступних 10 років. Зрештою, й сама продовжувала матеріально підтримувати заклад уже з Кракова.

А народний дім, названий іменем Едмунда і Броніслави Сташенських, став осередком народної праці поляків на Покутті. У 1912 р. на фасаді вілли встановлено меморіальну дошку польському поетові Зигмунтові Красінському, яка в радянські часи була затинькована й відновлена лише 31 серпня 1992 р.

Частина колекції, що залишилася і теж була подарована Товариству, стала підставою для відкриття у червні 1913 р. уже громадського Покутського музею. Тепер експозиція займала лише одну кімнату й налічувала 755 предметів з етнографії та природи, зокрема чучела птахів та тварин Покуття, і декілька сотень монет. Куратором музею призначено Генрика Гонсьоровського, який провів каталогізацію і випустив відозву до мешканців Покуття з повідомленням про створення краєзнавчого музею і закликом поповнювати його збірку.

Та, на жаль, в долю вілли втрутилася Перша світова війна. Деякі її приміщення використовувалася для військових потреб, а музейна колекція у 1914 році під час першої російської окупації була зруйнована (чи розграбована) частково, а в часі останньої – знищена повністю. Тож музей відновити було вже неможливо.

Але польський народний дім як осідок Товариства народних шкіл продовжив свою діяльність у колишньому маєтку Сташенських і після війни. Залишався тут також учительський жіночий семінар, розміщено й Польську повітову національну організацію.

Деякі приміщення будівлі, ймовірно, надавалися в оренду. Наприклад, у 1925 р. кравчиня Анеля Чабак шила тут жіночий одяг, а майстерня Тадеуша Рубіча, яка займалася малярством і обклеюванням шпалерами, розташовувалася у 1930-х роках, приймав відвідувачів й адвокат д-р Владислав Кноблох. Якийсь час, зокрема у 1931 – 1933 рр., у приміщенні Польського народного дому містилася ще й редакція часопису «Gazetа Kolomyjskа».

Наприкінці 1930-х років тут був і осідок Польської Організації Військової.

Як використовувалася ця будівля під час та одразу після війни – ще треба досліджувати. Відомо лише, що у 1948 р. тут був парткабінет, а військкомат розташовано у 1961 р.

АВТОР: Мирослава Кочержук, наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї

Підписуйтесь на нас у FacebookТelegram та Instagram, щоб отримувати перевірені й оперативні новини.