ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Шість історій про кохання в листах у контексті Коломиї. Історія шоста: Григорій і Стефанія Пришляки. ФОТО



наукова співробітниця

Музею історії міста Коломиї.



ШІСТЬ ІСТОРІЙ ПРО КОХАННЯ…(закінчення)

ІСТОРІЯ ШОСТА: ГРИГОРІЙ І СТЕФАНІЯ ПРИШЛЯКИ.



Григорій Пришляк, «Вайс», «Вільховий», «Маріян» (20.04.1913, с. Новосілки, Львівщина – 22.09.2002, м. Коломия) – референт Служби Безпеки (СБ) ОУН у Кракові (1940 – 1941), крайовий референт СБ ОУН Німеччини (1941), крайовий референт СБ ОУН Західно-Українських Земель (ЗУЗ) (1941 – 1944), керівник інформаційно-розвідувального відділу крайової групи ОУН у Львові (1945 – 1946), почесний громадянин Коломиї (22.01.2002).



Стефанія Кадоб’янська (1.09.1914, м. Коломия – 12.12.1992, м. Коломия) – членкиня ОУН, працівниця контррозвідки СБ при краєвому проводі ОУН ЗУЗ.



Стефанія і Григорій одружилися 1945 р., а наступного року на світ з’явився синочок Василь Ігор. Та щасливе життя тривало недовго – декілька місяців потому Пришляків заарештували. Григорія засудили спочатку до страти, відтак вирок змінили на 25 років каторжних робіт, Стефанія ж отримала 15 років позбавлення волі. Всі ці довгі роки їх розділяли тисячі кілометрів, але вони таки зуміли всупереч обставинам зберегти свою любов.

Лист Григорія Пришляка Стефанії (без дати).

«Кохана моя і ніколи незабутня люба дівчино!

..хочу з тобою усюди і завжди бути вмісті, хотя й і ця проклята наша доля розлучить нас і Бог знає на скільки, може і на довгі роки. Но я буду писати Тобі, як вірній своїй дружині, втім завжди тільки правду буду говорити, яка би вона не була. За що прошу Тебе від усієї душі на основі Твоєї вірності, честі і любві, дай мені слово, що будеш правду писати мені, будеш вірною моєї любві, …що Ти лишнього нічого не подумаєш, а будеш вірити, що я люблю і жду Тебе, одної коханої своєї, єдиної, що тільки принесеш радості моїй душі і піддержиш мене на дусі. Стефцю, мила моя, голубко, вір мені і вір, що я Тебе ніколи не покину, де би Ти не була. Прошу Тебе з усього серця. Правда, ми уже уходим в літа, вся молодість проходить і пройшла, у якій ми з Тобою нічого не узнали доброго, кромі поганого і пережиття. Но що може нас на дальше ожидати, коли ми з Тобою зовсім єдині на чужині і всі чужинці можуть нас обсміяти. Через те прошу, уважай на себе і знай, що ми з Тобою встрінемся і будемо щасливі…Вір, що я Тебе люблю і буду любити…Я думаю, я надіюсь жити з Тобою, любитись вірно, чесно…Дай мені слово, що Ти будеш вірити, ждати, писати і шукати мене, коли я не буду в силі Тебе знайти…Я вірю і співчуваю, що Ти, моя коханенька, будеш душевно сумувати, но вір, що я завжди буду вірним і відданим тільки Тобі. А в скучні хвилини дивись на мою знимку і кріпись і гордись, що то Ти стоїш біля мене і будеш зі мною».

Після звільнення 1971 року Г. Пришляк приїхав до своєї дружини в Коломию, і ще двадцять років немолоді вже, але люблячі, Григорій і Стефанія були разом. Багато коломиян пам’ятає цю подружню пару, яка випромінювала світло й тепло, і в останні роки свого життя таки здобула те роками вимріяне щастя.