ШІСТЬ ІСТОРІЙ ПРО КОХАННЯ…(продовження)

ІСТОРІЯ ДРУГА: КИРИЛО ТА ЄВФРОЗИНА ТРИЛЬОВСЬКІ.

Кирило Трильовський (6.05.1864, с. Богутин, Золочівський пов., Львівщина – 19.10.1941, Коломия) – правник, політичний і громадський діяч, видавець, засновник товариства «Січ».

Євфрозина Попович (? – 11.01.1945, Відень).

Згідно з характеристикою коломийського лікаря В. Кобринського доктор Кирило Трильовський – «…це «Січі», віча, збОри і вибОри»; за спогадами сучасників він «…тряс цілою Галичиною», а називали його «Січовим батьком». Але, виявляється, надзвичайно діяльний у громадському житті К.Трильовський був ще й добрим сім’янином, люблячим чоловіком і татом, про що свідчать його листи та спогади.

У 1894 р. молодий Кирило одружився з донькою директора народної школи села Оршівці Кіцманського повіту на Буковині Онисима Поповича Євфрозиною, з якою був заручений ще 1889 р. «Батьки моєї дружини були дуже гарні люди, і я почувався щасливим, що ввійшов у таку добру родину», – згадував згодом сам К. Трильовський. А коли у 1898 р. через обставини змушений був ненадовго розлучитися зі своєю коханою, переживав це дуже важко: «…моє родинне гніздечко мусіло, хоч би й на короткий час, розбитися – жінка з дітьми виїхала, а я залишився сам у великій душевній депресії. Пригадую момент, як я кинувся на ліжко і зацитував слова бідного Антона з «Синьої книжечки» Василя Стефаника: «Темний світ навперед мене!».

Мабуть, на довше розлучався К. Трильовський з дружиною уже в поважних літах, коли вона з якоїсь причини ще залишалася на еміграції у Відні, а він 1927 р. повернувся до Коломиї. В листах до Євфрозини звертався не інакше, як «Дорогенька!», «Любе моє серденько!», «Дорогеньке моє серденько!», а на одному з конвертів, адресованому їй, навіть написав «Моїй найвищій інстанції». І це вже після 34 років подружнього життя! Лист без дати (кін. 1920-х рр.): «Завтра переношуся на помешканє у…великий фронтовий покій з ганком…далеко від улиці. В літі буде приємно. Але щож? Без тебе! Гей! Гей! Як я тут видержу?!»; «Страшно мене загризає самота, бо як прийду увечері в хату…, а в комнаті могильна тишина»; «Будь ласка, дорогенька, пиши мені багато і про ріжні дрібниці твого житя. Бо се мене занимає». (20.02.1928 р.)

Кирило Трильовський прожив з дружиною у злагоді майже півстоліття, виховав чотирьох дітей, але, незважаючи на бурхливу політичну та громадську діяльність, ніяких статків не надбав – помер в орендованому помешканні на вулиці Українській у Коломиї. Та здобув він значно важливіше: повагу та підтримку простого українського люду, родинне щастя й добру пам’ять нащадків.