ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Шість історій про кохання в листах у контексті Коломиї. Історія перша: Ольга Рошкевич та Іван Франко



наукова співробітниця

Музею історії міста Коломиї.



 



Відходить (чи вже відійшла?) у минуле практика «паперового» листування. Ми вже не пишемо довгих листів чи навіть коротких привітань на поштових листівках, не вкладаємо в конверти часточку своїх радості, смутку, переживань та турбот. Час диктує нові звички, нові, зручніші й досконаліші, способи комунікації. Та переслідує відчуття втрати чогось важливого, неповторного й такого цікавого з точки зору історичних досліджень.

У фондах Музею історії міста Коломиї маємо й епістолярний архів, опрацьовуючи який, вирішила присвятити низку статей найбільш порушуваній в листах темі – темі кохання.



ІСТОРІЯ ПЕРША: ОЛЬГА РОШКЕВИЧ ТА ІВАН ФРАНКО.



Чимало є публікацій та досліджень про кохання Івана Франка та Ольги Рошкевич – перше глибоке почуття письменника. Та найкраще можуть проілюструвати цю драматичну історію листи самої Ольги до її коханого Івася, копії яких є в музеї.

О. Рошкевич – донька священика, пароха села Лолин, тепер Калуського району Івано-Франківської області, сестра гімназійного товариша І. Франка. Батьки дівчини спочатку радо приймали Івана в своєму домі, але потім, через його ув’язнення, заборонили їй з ним спілкуватися. А після того, як взимку 1879 р. Ольга без відома та згоди батьків їздила до Львова й зустрічалася там з Іваном, вони почали контролювати кожен її крок, забирали з пошти і перечитували її листи, заборонили писати й влаштовували «сцени». Вона опинилася, немов у клітці, яка не давала їй дихати. «Чи можу я жити так дальше, не зносячись з тими людьми, з якими хочу, не видячи ніколи навіть жадної книжки доброї, якої мені конче потрібно. А так, не видіти ніколи! Бо всі способи перетяті, всі дороги заперті відтепер. І можна так дихати дальше? Се деморалізація крайна! А я хочу жити инакше, не хочу вічно критися з моїми думками, як той злодій, – то мені допекло до живого!» – зізнавалася вона І. Франкові в листі, який їй таки вдалося написати й передати адресатові. Вихід з цієї ситуації Ольга знайшла для себе в одруженні з Володимиром Озаркевичем, котрий в той час сватався до неї. Таке рішення, мабуть, далося їй нелегко, але тільки так вона могла вирватися з-під контролю батьків, тільки так могла здобути свободу літературної праці, спілкування та листування з близькими їй людьми. Перед шлюбом мусила розмовляти з Озаркевичем, щоб бути впевненою, що він їй таку свободу дасть. Панна Рошкевич сподівалася на розуміння і з боку І. Франка, тому писала: «Се крайний час, мені треба помочи конче, ти не можеш мені дати єї, не можеш поратувати, але я приймаю поміч від другого приятеля і йду заміж за Оз. (Озаркевича – М. К.) – Івасю, мені здаєся, що сли ти мене любиш, то повинен єсь бути рад с того. Предціж я буду вільна, свобідна, мені буде добре з ним. Правда? Ти забаг волі і сидівєсь за то 8 місяців! Ну а п. Оз. предціж не тюрма, я краще окуп’ю свою свободу… Я тому не винна, я хотіла з тобов жити, що ж, коли воно не так склалося. Я уступаюсь відси, бо ту мені не житє, а смерть. Той чоловік хоче мя взяти відси – я го буду любити за то, я му вдячна за то. Тебе люб’ю – ти ми показав дорогу, куда йти, а він отвирає ми ворота, що стоят заперті передо мнов. – Не кажи, що я за тебе забула! Ти ми ніколи з думки не зійдеш – що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно зв’язане с твойов роботов, з твоїми думками...».

Іван Франко важко переживав, навіть серйозно захворів, але, очевидно, простив кохану, розуміючи, що сам дійсно не може їй ні допомогти, ні забезпечити спокійне й безбідне спільне життя. Згідно зі спогадами Михайлини, сестри Ольги, остаточне рішення про одруження вона прийняла після отримання листа від Івана з такими словами: «Моя доля – вітер в полі, не можу я тебе собою в’язати».

Ольга Рошкевич та Володимир Озаркевич одружилися 14 вересня 1879 р. З листів Ольги до І. Франка, написаних після цього, можна зробити висновок, що спочатку цей шлюб таки був фіктивним. А Іванові, з яким, незважаючи на ще не згаслі почуття, колишні відносини були розірвані, вона пропонувала стати сестрою: «Знаєш, Івасю, я маю тепер трьох рідних братів: Славко (Ярослав Рошкевич, рідний брат Ольги – М. К.), ти і Володимир. Так мені зіправди здаєся, лишень трудно відай мені братися відгадувати, котрий з тих трьох мені найближчий і найрідніший».




На фото: Подружжя Озаркевичів: Ольга Рошкевич і Володимир



Зустріч Івана Франка та Ольги в Коломиї на початку березня 1880 р. можна, мабуть, вважати підсумком їх попередніх стосунків, який потрібний був їм обом, щоб залишитися друзями, відчути, що немає між ними образи. Ольга прагнула побачити Івана, ймовірно, й для того, аби переконатися, що удар, нанесений мимоволі нею, його не зламав.

Таким чином, наше місто було свідком прощання Івана Франка зі своїм першим коханням. Хотілося би сподіватися, що дізнаємося більше про перебування письменника в Коломиї тими днями, а допоки залишається лише шкодувати, що будинки не вміють говорити.


На фото: Подружжя Франків: Ольга Хоружинська й Іван

Після цієї зустрічі з Ольгою письменникові довелося перенести нелегкі місяці в коломийській в’язниці, потім ще двічі приїжджати до Коломиї і нарешті потрапити до Березова, де планував провести літо. Чи знала про ці його поневіряння Ольга? Мабуть, ні. Листа надіслала йому ще в серпні 1880 р., а потім – аж 1882 р., де між іншим писала й про те, що цілком задоволена своїм подружнім життям і йому щиро бажала також знайти свою щасливу долю.

Іван Франко і Ольга Рошкевич бачилися ще декілька разів, але ці зустрічі здебільшого були випадковими й у присутності численного товариства. Про одну з них – 1884 року знову в Коломиї – Михайлина згадувала так: «Раз...на «вечерку мандрівничім», коли студенти влаштовували по містах концерти, несподівано для нас всіх з’явився Франко з закордонними українцями. Тоді він з сестрою багато розмовляв, говорив про Сєнкєвича, котрий вже в той час мав славу великого письменника. Не можу передати його критику, бо сестра не розказала і не розкаже. Говорив на тему минулого, але про те також я не довідалася».


На фото: Ольга Рошкевич-Озаркевич

Збереглися листи Ольги до І. Франка з 1886 і 1891 років, але в них, написаних дуже стриманим діловим стилем, йдеться лише про книжкові видання. Та й зверталася вона у цих листах до вже відомого тоді письменника «ласкавий Пане» або «високоповажаний

Пане», а про те, що колись могла сказати йому «мій коханий Івасю» уже ніщо не нагадувало.

Все ж перед смертю просила свою сестру Михайлину покласти листи від Івана Франка у її домовину.


Фрагмент листа Ольги Рошкевич Іванові Франку про зустріч у Коломиї. 12.02.1880 р.