ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Якого покарання заслуговує винуватець у знущанні над державним прапором у кафе "Дзвенислава"? ОПИТУВАННЯ

Що й казати, телесюжет "НТК" з приводу наруги над державним прапором у "Дзвениславі" обурив дуже і дуже багатьох коломийців. "Дзеркало Коломиї" зібрало найхарактерніші відгуки людей на такий ганебний для Коломиї факт. Мирослав  Ромаш, колишній політв’язень: - Мені вже, слава Богу, 95-ий, трохи пожив на білому світі й дещо бачив. Народився я в чужій державі, оскільки мій рідний Заболотів, як і всю Галичину, окупувала Польща. Школа, де розпочинав "свої університети", була польська, весь перший клас нас учили тільки по-польськи, а в другому класі було вже всього два уроки на тиждень руської, як тоді казали, мови. Це я до того, що тепер наші сусіди звинувачують нас, українців, у недостатній європейськості, бо хочемо, бачте, запровадити навчання в школах українською мовою. 17-річним, дякуючи старшому від мене сусідові, я прилучився до юнацтва ОУН. Сусід позичав мені різні видруковані в Коломиї книжечки, які сприяли моєму національному самоусвідомленню. А потім настав такий час, коли довелося відкладати книжечки набік і брати в руки зброю, бо ситуація для нашої нації була дуже загрозлива. Воював у сотні "Цигана", це курінь "Скуби". Кожен ранок починався з того, що оголошували збір, читали молитву, піднімали синьо-жовтий прапор. Молитва, український прапор — це було те, що живило нас, вояків, додавало сил і натхнення в нерівній боротьбі з черговим напасником. "Червона мітла" взяла мене, хворого на тиф, не без допомоги зрадника. У Коломиї присудили 20 років, з яких я відбув у холодній Воркуті 11 років. Спізнали, що таке висилка, і мої родичі, і родичі дружини… Навряд чи треба казати, з яким піднесенням зустрів я проголошення своєї держави. Синьо-жовтий прапор на ратуші, про що раніше важко було собі уявити, багатолюдні віча біля драмтеатру — усе це свідчення того, що наш народ ожив, гордо підніс голову. Початок 1990-их надихав не тільки мене, патріотичне піднесення відчувалося всюди, як у місті, так і в селах. Нині, на 26-ому році незалежності, національна символіка сприймається вже як буденність, не відчувається, на жаль, колишнього ентузіазму. Таке враження, що багато хто збайдужів. А може, біда в тому, що в людей приспане почуття національної свідомості? Думаю, тут і одне, і друге. Але щоб дійти до такої наруги над державним прапором, як показало телебачення!.. Це неприпустимо. Термін від двох до п’ятьох років, який загрожує знахабнілому відвідувачеві кафе, — явно замалий. Я б таких узагалі випроваджував з України. Не подобається тобі тут жити, зневажаєш наші символи — пакуй манатки і на вокзал.  Світ широкий, можливо, десь знайдеш країну, в якій можна дозволяти собі все, що прийде в нерозумну голову. Роман Княгницький, мешканець Коломиї: - Із синьо-жовтим прапором у мене пов'язаний дуже яскравий спогад з молодих літ. Свою трудову біографію я, уродженець Надвірнянщини, розпочинав наприкінці 1960-их у селі Дебеславцях, у тамтешній ветеринарній лікарні. Одного ранку село буквально струснула небувала подія — на ясені, що на церковній горі, замайорів наш прапор. Реакція людей на побачене була різна. Хто захоплювався вчинком невідомого героя, але потай, у душі, хто стривожився, оскільки передбачав, чим це все може закінчитися. Закінчилося й справді сумно. У село наїхало повно прокурорів, міліціянтів, кагебістів, вони взялися опитувати людей, шукати того, хто міг навести на бодай якийсь слід злочину проти радянської влади. Але ніхто нічого не чув, не бачив. Не уявляв собі, хто міг наважитися на таке, і я, приїжджий хлопець. Хоча, як вихідець з лісового краю, правду і про синьо-жовтий прапор, і про інші речі знав. Пам’ятав і окремі епізоди, що стосувалися наших повстанців. Якось пригнав з паші худобу, а в стайні причаїлися, бачу, озброєні чоловіки. Заходили повстанці й до нашої хати, просили нагодувати їх. Перед їдою молилися, встаючи з-за столу, також молилися, дякували мамі. Довго ще обговорювали ту подію, здебільшого пошепки, в Дебеславцях. Люди мали великий сумнів у тому, що прапор на горі вивісив тракторист Чабанюк. Це був звичайний собі чоловік, політикою він не переймався, ходив на роботу в колгосп, дружина пасла вівці… Та слідчим розходилося за всяку ціну знайти й покарати винного. Винним призначили Чабанюка, бо з’ясували, що шворка, якою він заводив трактор, така ж, як і та, що нею прив’язаний до ясеня прапор. І загримів чоловік, залишивши вдома двох діток, до Йванової хати. Звідки вже не повернувся… Отак розправлялася тодішня влада з тими, на кого впала бодай тінь підозри в неблагонадійності. Необхідно покарати, як на мене, і винного в нарузі над нашим державним прапором. Не кажу, щоб забрати в нього життя, але суд над злочинцем мусить бути. Причому суд привселюдний, щоб не за зачиненими дверима, а кожен з нас міг спостерігати за ходом засідання. І варто широко висвітлити в пресі й на телебаченні, якого він роду-племені, цей чоловік, де виховувався, вчився. Нехай і родині, вчителям, якщо він місцевий, буде встидно. За нашу волю, за цей прапор, за державність покладено мільйони життів українських патріотів, таке не можна пробачати. Арсен Пацай, учень Коломийської гімназії імені Михайла Грушевського: -Кілька разів переглядав у інтернеті  телевізійний сюжет про цю ганебну подію в кафе "Дзвенислава", проте так і не збагнув, якою була мотивація чоловіка, що нахабно знімав зі стін прапори. Можливо, компанія, яка сиділа за столом, завела якусь гостру розмову про українську символіку? А що це за хлопець, що його той чоловік товк головою об стіл? Офіціант, який зробив чоловікові зауваження? Не розумію… Знаю одне — це кричуща неповага до нашого державного прапора, за таке потрібно карати з усією строгістю закону. Карати не лише того чоловіка, що знімав прапори, але й інших учасників застілля, зокрема консультанта суду. Вони зобов’язані були, реагуючи на цю дикість, викликати поліцію. Не поворухнулися — значить співучасники злочину. За нашу державність, за цей прапор чи не щодня гинуть хлопці на Донбасі, миритися з таким кричущим фактом не маємо права. На сході України тепер воюють немало моїх знайомих, уявляю, наскільки гірко їм відчувати, що в Коломиї допускають наругу над святинею. На місці вояків я б знайшов можливість зустрітися з тим типом і поговорити… До речі, власник кафе Геннадій Романюк був добрим знайомим мого покійного діда, Володимира Янкевича. Дід колись закупив синьо-жовті прапори чи не для половини нашої вулиці Довбуша, розніс їх по хатах. Багато хто брав прапори, дехто відмовлявся, однак тепер на свята вулиця прикрашена синьо-жовтими стягами, приємно пройтися. І на нашому будинку постійно красується українське знамено як ознака того, що ми шануємо своє. Ольга Руданець, голова Конгресу української інтелігенції Коломийщини: -Сумно і гірко. Згадую недалекі часи, коли з такими потугами повертав собі наш національний прапор право на воскресіння і на життя після задушливого тоталітарного мороку. Б’ють дзвонами пам’яті до нашого сумління тисячі й тисячі невинно убієнних за право мати свої національні символи і гордитися ними. Не хочеться вірити, що такий випадок трапився в нашому місті. Але факт змушує роззути очі й повірити в прикру реальність. Завжди в такі моменти думаю про мотиви вчинків. Не допускаю, що цей молодик — запроданець. Якщо це якийсь протестний мотив, то невже не знайшлося іншого способу, який міг би бути змістовним протестом? Більше схиляюся до думки, що такий неадекват включився від надмірно вжитого алкоголю і дуже хотілося погріти руки: знайшов те, що не чинило опору. А ще: впевненість у безкарності свого вчинку — поруч у "групі підтримки" сидів же представник Феміди… Для мене немає більшої кари, як докір сумління. Від нього не сховаєшся. Хочеться вірити, що цей мовчазний свідок колись проб’є зачерствілу, заскорузлу шкаралупу свідомості цього молодика і заговорить також як прокурор власного сумління. Знаю, що за глумління над державним прапором є стаття в Кримінальному кодексі України. Але хай цим займаються правоохоронні структури. А от щодо громадської оцінки таких вчинків, то, можливо, варто в музеї історії Коломиї поруч з Книгою шани запровадити ще одну — Книгу ганьби, до якої вписувати такі ганебні для громади вчинки. А щодо представника Феміди, то тут навіть термін «люстрація» не підходить. У цивілізованому суспільстві він мав би бути взагалі дискваліфікований, без права обіймати будь-які посади в державних, а тим більше правоохоронних органах. Спілкувався Дмитро КАРП’ЯК Нагадаємо, 21 вересня кафе "Дзвенислава" Коломиї кілька чоловіків спостерігали, як їхній товариш зривав зі стін і вчиняв наругу над українським стягом.  Місцевих жителів подія обурила, адже прапори були подаровані власнику закладу місцевими атовцями і майданівцями. Подія трапилася під час відпочинку чотирьох чоловіків, один з них – консультант Коломийського міськрайонного суду. Проти коломиянина, який зірвав прапор, розпочали кримінальне провадження. Йому загрожує позбавлення волі на термін від 2 до 5 років. Згодом стало відомо, що зловмисник втік за кордон.