Віками височіють по той бік Пруту славні Дебеславці. СПЕЦПРОЕКТ “ПОЇХАЛИ НА БЛИЖЧІ СЕЛА”

Село Дебеславці без знаменитої Замкової гори – що церква без хреста. (До речі, на цій горі завершується спорудження церкви, освятити й відкрити яку планують десь через рік, вона вже майже закінчена).

За переказами, на цій горі у середньовіччі стояв замок. А навколо в долах і низинах тулилися одне до одного людські поселення. Археологи у 1969 році проводили в цій місцевості розкопки й віднайшли речові докази присутності трипільської народності, – а це 5 століття до Христа, ще задовго до князівських часів.

Спустошували місцеву людність татари, десь тут була юрта їхнього хана, або навіть його маєток, звідси й назва одного з присілків Ганнів (Ханнів). У Дебеславцях в застояні часи брежнєвщини двічі на Замковій горі вивішували синьо-жовтий прапор. А ще з цього села йшли визволяти Україну січові стрільці; у 40-х тут діяла розгалужена мережа ОУН. Тепер на місці вивішення синьо-жовтого стягу стоїть пам’ятний знак і щороку на третій день Великодня на горі урочисто вшановується свято Прапора…

Про історію села нам оповів його мешканець Володимир Покидко. Він міг би цілий день оповідати, деталізуючи кожний фрагмент 600-літньої історії Дебеславців та прилеглих сіл. На жаль, формат журналістських відвідин складався в дещо іншому плані. Найбільше нас цікавить день нинішній. І тут став у пригоді сільський староста Михайло Чобанюк.

Аби ви знали, до старостинського округу входять чотири села: власне Дебеславці, Ганнів, Залуччя, Липники. Села не розташовані на транзитних шляхах, попри них не мчать лексуси, не гуркочуть фургони, а тільки здіймають куряву скромні автобуси місцевого сполучення.

– Приєднанню до Матеївців передували тривалі сумніви та суперечки, – зізнається староста. – Частина селян схилялася в бік Коломийської громади, інші пропонували пристати до майбутньої Корницької ОТГ. Зваживши всі плюси та мінуси більшістю голосів вирішено приєднатися до Матеївців. І ми не програли. Пішли відчутні зміни на краще. Поліпшився стан доріг: торік з інфраструктурної субвенції проклали майже кілометр асфальту. Добудовуємо школу. У відремонтованому приміщенні сільради поселили ФАП та клуб. У клубі відновив свою діяльність хор. У Залуччі відкрився стоматкабінет, розбудовано початкову школу з дитсадком…

Податки в громадську казну поповнюють два магазини, грибне підприємство (про нього піде мова нижче). В Дебеславцях є газові родовища з трьома свердловинами. Від рентної плати за них до казни ОТГ надходить щорічно понад мільйон гривень. А найбільший платник податків – підприємець, директор Коломийської телерадіокомпанії НТК уродженець Дебеславців Василь Дем’янюк, який вже давно спорудив на Замковій горі ретрансляторну вежу.

А ось демографічна ситуація в чотирьох селах сумна. Молодь повиїжджала у світи. Благо, створено в Коломиї завод “Леоні” й чимало молодих людей зі старостинського округу там успішно працевлаштувалося. Для порівняння: у 30-х роках населення Дебеславців налічувало 2 тисячі душ; сьогодні – якихось 880 мешканців, бо вже нема тут ні потужної за Польщі деревопереробної фабрики, ні потужного “за совітів” колгоспу.

Молодий підприємець Борис Васкул вже вісім років займається рідкісним промислом – вирощує гриби шампіньйони в трьох спеціально обладнаних цехах. Для цього купує сировину (грунт) зі всіма необхідними інгредієнтами. Пояснює, що штучне вирощування грибів – це високотехнологічний процес.

Комп’ютер контролює вміст у приміщеннях вуглекислого газу, температуру середовища, рівень вологості. Росте гриб 30-35 днів, відтак іде на ринок. Цікаво знати, що гриб не є рослиною, вдихає не вуглекислий газ, як рослина, а кисень. До розсадника не додаються жодні добрива, гриб мусить рости в природному грунті.

Інший підприємець Роман Гаврилюк, до якого ми нагрянули несподівано, вирощує курчат. Вирощує до тритижневого віку, потім продає. Десять тисяч дрібних створінь метушаться й пищать своїми ще слабенькими голосами. Роман зізнається, що цю музику любить понад усе й не треба йому слухати ніяких там зірок Євробачення…

Живе в Залуччі народна мисткиня Світлана Клапчук. Це ім’я відоме любителям тусуватися на безкінечних коломийських етнофестивалях, де обов’язковим атрибутом є виставка-продаж виробів народних умільців. Пані Світлана вишиває на полотні ікони, пейзажі, має серію робіт “Старе місто” тощо.

Півдня староста Михайло Чобанюк возив журналістів по горбах, де нас шарпали вітри, і по простогонах, де задувало не менше. Коли ж ми відвідали в Залуччі клуб, чоловік не втримався, щоб не похвалитися і власною творчістю, дарма, що його голову тепер обсідають цілком інші клопоти.

Виявляється, ще до свого старостинства він займався виготовленням декоративних свічок з парафіну. Має для того спеціальне обладнання. Виготовив кілька сотень таких мистецьких свічок для різних урочистих оказій: весілля, уродин, іменин, хрестин, заручин. Нема двох однакових свічок. Фантазія, каже, приходить під час роботи…

Ось така вона, дебеславецька зона. Сюди рідко навідуються туристи, бо Дебеславці, як, зрештою, й усе запруття, не мають того гонору розпіарених гуцульських сіл. Зате мають дві неперехідні цінності: бурхливу драматичну історію та таємничу Замкову гору, цього сплячого велетня, що височіє над усім запруттям.



Автор: Андрій МАЛАЩУК

Фото: Андрій КАНЯ