"На третьому курсі медичного інституту на перерві брат написав перший варіант тексту "Червоної рути" і подарував коломиянці. Марія досі зберігає той листочок.

Володя працював ночами. Його так тато виховав: для людини творчої натхнення не головне, головне праця. Він тяжко працював – як ремісник: підбирав ноти, мелодії, роздумував, чи це сподобається людям. Важливим для нього було мистецьки оформлені партитури пісень. Все це дуже було важливо.

Його професійність і полягала у системній праці, розумінні того, як має "працювати" у суспільстві написана пісня. У поєднанні із класицистичною свідомістю – все відбувається через працю і навчання. Пригадую, як раз я приїхала у Львів на шкільні канікули. Володя саме написав пісню "Два перстені". Наспівував мені цю пісню, тішився: "Дивись, який гарний український шлягерок буде". Йому музика легко давалася. Але це і копітка праця була, щоб цей шлягерок написати".

Оксана Михайлівна згадує, що її брат прагнув писати опери, симфонії, розвинутися в композитора великих форм.

"Коли записувалася платівка-гігант у 1976 році, я була в Києві. Володя їздив у будинок звукозапису, де вони працювали з ранку до вечора з оркестром. Потім приїхала Софія Ротару, Володя зустрів її в аеропорту, і доки вони в таксі до будинку звукозапису доїхали, то Володя розповів їй як вона інтонаційно мала співати.

Софія називала Володимира своїм композитором. Казала: "Всі пісні, які він писав, відразу ж ставали моїми".

З нагоди виходу платівки Володя подарував Софії перстень із сапфіром і кількома діамантами. Ми вдвох їздили на Хрещатик і вибирати їй цей перстень".

Володимир Івасюк міг стати художником, але відмовився від цього на користь музики, - розповідає Оксана Івасюк. За її словами, Володимир не хотів розпорошувати свій талант на багато справ відразу. Родина зберігає малюнки Івасюка, серед яких портрет батька, а також монограма, яку композитор склав з перших літер свого повного імені.