1996 року, після доби безпосередньої плідної роботи із затвердження Основного Закону, а до того після кількох років розробки його проектів, Верховна Рада зробила великий крок для затвердження української незалежності. Та протягом двох десятиріч один з найкращих конституційних документів у світі (як засвідчують експерти) не зміг забезпечити цілісність та гармонійний розвиток держави. Але причина криється не у його тексті, а у небажанні можновладців дотримуватися і гарантувати виконання Конституції, - пише "День".

Усі президенти замість того, щоб виконувати Основний Закон, намагалися переписати його: «референдум» Кучми 2000 р.; конституційна реформа 2004 р., яка створила де-юре парламентсько-президентську республіку, а де-факто забезпечила розпорошення політичної відповідальності за президентства Віктора Ющенка; потім за Віктора Януковича повернення 2010-го через КС Конституції попереднього варіанту. Змінюють Основний Закон і за Президента Петра Порошенка, хоча, на думку відомого конституціоналіста Віктора Шишкіна, в умовах воєнного стану цього робити апріорі неможливо.

Про те, як насправді ухвалювалася українська Конституція, деградацію політичної культури та захист Основного Закону суспільством «День» поговорив зодним із авторів Конституції України 1996 року, професором Києво-Могилянської академії Віктором МУСІЯКОЮ. За чудовим збігом обставин, саме 28 червня пан Віктор відзначає своє 70-річчя, з чим «День» його щиро вітає.

«ВСІ, ХТО РОЗПОВІДАЄ, ЩО ПРОЕКТ КОНСТИТУЦІЇ ПРОШТОВХНУЛИ В ПАРЛАМЕНТІ ЗАВДЯКИ АП КУЧМИ, — НЕВІГЛАСИ» — Серед сучасних політиків та журналістів побутує думка, що українську Конституцію було ухвалено завдяки Леонідові Кучмі чи взагалі було написано в його Адміністрації і протягнуто у Верховній Раді. Яке ваше ставлення до цього?

— Всі, хто розповідає, що проект Конституції України проштовхнули в парламенті завдяки тодішній Адміністрації президента Кучми, — невігласи. Навпаки, відбувалося протистояння, оскільки ми, депутати й конституціоналісти, займали одну позицію, а Адміністрація президента — іншу, і вони не хотіли, щоб ми доопрацьовували проект Конституції, який, врешті-решт, й ухвалили. В АП на вересень 1996-го готували референдум, і вже було підписано відповідний указ про такий проект, який передбачав абсолютну президентську владу.

23 ЧЕРВНЯ 2016 РОКУ ДЕРЖАВНА АРХІВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ СПІЛЬНО З НАЦІОНАЛЬНИМ ЗАПОВІДНИКОМ «СОФІЯ КИЇВСЬКА» ПРЕДСТАВИЛИ ВИСТАВКУ ДОКУМЕНТІВ, ПРИСВЯЧЕНУ 20-Й РІЧНИЦІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ. В ЕКСПОЗИЦІЇ— ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ, ЯКІ ВІДОБРАЖАЮТЬ НАЙВАЖЛИВІШІ ІСТОРИЧНІ МОМЕНТИ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ. ЗОКРЕМА, КОПІЯ УНІКАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТКИ— КОНСТИТУЦІЇ ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА, А ТАКОЖ КОПІЇ УНІВЕРСАЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ, КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, АКТА ПРО ЗЛУКУ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ З УКРАЇНСЬКОЮ НАРОДНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ. НА ВИСТАВЦІ ВПЕРШЕ ПРЕДСТАВЛЕНО ОРИГІНАЛИ ДОКУМЕНТІВ, ЩО РОЗКРИВАЮТЬ ПОДІЇ СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ, ПІДГОТОВКИ ОСНОВНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ. ЦЕ — ОРИГІНАЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ДОГОВОРУ МІЖ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ ТА ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ, КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, УХВАЛЕНА НА V СЕСІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 28 ЧЕРВНЯ 1996 РОКУ, ПРОТОКОЛИ ЗАСІДАНЬ V СЕСІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ЩОДО ОБГОВОРЕННЯ ПИТАННЯ ПРО ПРОЕКТ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 26— 28 ЧЕРВНЯ 1996 Р... / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

На той час я був представником президента у Верховній Раді. Ми з Михайлом Сиротою після засідань Тимчасової спецкомісії з питань опрацювання нової Конституції та доопрацювання нею по декілька статей, буквально щодня ходили до президента за результатами роботи. Часто у нас відбувалися з ним гострі дебати на високих тонах. Кучма хоч і був весь час проти цього процесу, але все одно брав у ньому участь.

Тоді не існувало прийнятих норм схвалення конституційних змін. Тож наш проект, як і будь-який закон, пройшов два читання, але остаточне голосування відбулося після того, як ми затвердили його у квітні в першому читанні, й потім Комісія доопрацювала його. Наприкінці червня у нас була підготовлена 161 стаття, і їх винесли на остаточне затвердження. На тлі того, що відбувається зараз у конституційному процесі, коли депутатам важко зібрати 300 голосів, нам потрібно було зібрати 300 голосів на кожну зі 161 статей. Було понад 2000 тисяч зауважень та пропозицій до кожної з них, і всі вони поступово ставилися на голосування, і кожен з їхніх авторів міг висловлювати свої міркування.

Тимчасова комісія працювала півтора-два місяці з 9-ї ранку до 9-ї вечора з короткими перервами. Спочатку в ній не брали участі ліві фракції. Коли ж Мороз зрозумів, що ми не здаємося і працюємо, він прислав нам каву, чай, бутерброди. Уже потім до Комісії долучилися представники лівих фракцій, які також опрацьовували остаточні варіанти статей і весь час намагалися розпочати процес їхнього розгляду заново. Коли ми завершили цей процес, 26 червня 1996 року проект Конституції було внесено до Верховної Ради. Саме в цей момент оточення президента, які мали на нього серйозний вплив і були представниками різних економічних та фінансових структур (впливовим був і Дмитро Табачник), підштовхували Кучму відмовитись від цього варіанта Конституції на користь їхнього, з надзвичайними повноваженнями для президента, підписати відповідний указ і винести його на референдум. Саме 26 червня ми зустрілися з Кучмою — Вадим Гетьман запитав його: «Ви збираєтесь оголосити референдум?» Кучма відповів: «Так, я вже підписав Указ» — і додав, що Указ стосувався тексту, написаного в Адміністрації президента. Тоді я піднявся і поклав на стіл у приймальні заяву про відставку з посади. А вже 27 червня, зранку, ми розпочали засідання Верховної Ради, яке закінчилося зранку 28 червня ухваленням української Конституції. Фактично за добу ми відпрацювали пленарний тиждень.

ФОТО УКРІНФОРМУ

Саме тому говорити, що ми написали і схвалили текст за одну ніч — це дикість, невігластво або просто намагання скомпрометувати конституційний процес. Цей процес був чистий і правильний.

«У СЬОГОДНІШНЬОМУ ПАРЛАМЕНТІ ЗАМІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОЇ РОБОТИ — ДОГОВОРНЯКИ» — Сьогодні, спілкуючись у кулуарах Верховної Ради про конституційні зміни, депутати більше говорять про партійні чи особисті інтереси в цьому процесі. Що ж рухало вами на зорі Української держави?

— Тоді ми були романтиками і вважали, що ухвалили Основний Закон, за яким віднині житимуть суспільство і влада. Вийшло ж 20 років боротьби... До чого ми дожили: жоден із сьогоднішніх 416 депутатів не прочитав 120 сторінок Закону «Про судоустрій та статус суддів», при тому, що проголосував — 281. Причина цього — договорняки. Фактично депутати ухвалили документ, який відповідає ще не затвердженим конституційним змінам.

У нас же була інша ситуація. Близько 180 депутатів Ради були лівої орієнтації — комуністи, соціалісти й селяни, які прийшли ще з радянських часів, і багато з них вірили в ті ідеї, на яких вони стояли. Саме за їхній рахунок нам потрібно було набирати 300 голосів за Конституцію — тоді ще не могло йтися про якісь договорняки. Вранці 27 червня ми розділилися на кілька груп, які готували текст, який був би прийнятним і для лівих, і для правих. Саме тоді постало питання: як бути з приватною власністю? Тоді ми написали у статті 41: «Право приватної власності — недоторканне», до чого і я мав стосунок, згадуючи 544 статтю Кодексу Наполеона. Доводилося вести перемовини не лише через ліві ідеї, а й, наприклад, порушувати питання Криму, щодо якого ми заклали цікаву формулу: Конституція автономної республіки затверджується не менш ніж половиною складу Ради. З комуністами ми дійшли згоди, що український народ як політична нація — це громадяни України всіх національностей. Навіть у преамбулі записали формулу: «керуючись власною совістю, відчуваючи відповідальність перед Богом», — ліві погодились на це.

Процес тривав складно, але врешті-решт ми дійшли до погодженості. Протягом доби, думаю, у свідомості й світогляді майже всіх лівих відбулися тектонічні зсуви — багато з них усвідомили, що вони творять історію народу, до чого вивела їх доля. Багато з них голосували за Конституцію, при тому, що їх попереджали і погрожували, що вони більше не будуть депутатами і членами своїх партій. Усі депутати зійшлися на тому, що вони представляють український народ. Тож про які договорняки на той час могло йтися?

«ДЖЕРЕЛА І КОРІННЯ НИНІШНЬОЇ ХВОРОБИ — В 1990-х» — Чому ж, на вашу думку, за ці 20 років відбулася така моральна і правова деградація українського політичного класу?

— УРСР була другою республікою за економічним потенціалом і можливостях — після розпаду Радянського Союзу ми могли зробити величезний ривок. У нас була потужна державна власність на засоби виробництва, яка давала величезні прибутки. Але саме тоді через середню та велику приватизацію за безцінь було створено засади для олігархічних структур, які сконцентрували важелі управління економікою України. До моменту, коли ми ухвалювали Конституцію, вони вже існували, тож джерела і коріння цієї хвороби — у тих часах. Тоді, звичайно, вони ще не навчилися створювати власні політичні проекти, які існують сьогодні. Але ці люди зрозуміли, що необхідно зробити так, щоб завдяки Основному закону влада була сконцентрована в руках президента, щоб через нього вирішувати всі свої проблеми, причепитися до бюджетних ресурсів тощо. Ця каста людей, які мали власні інтереси, далекі від суспільних, на той момент уже впливали на політичні процеси. Ця боротьба різко піднялася до 1995 року, коли ми були на грані й коли було укладено конституційний (а я називаю його «антиконституційним») договір, який дав нам передишку на рік, надаючи фактично диктаторські повноваження президенту. За цей рік ми встигли написати Конституцію. З іншого боку, без цієї угоди Україну могли розірвати на шматки.

Тоді Кучма хотів, аби держава Україна існувала, хоча у нього, як у директора заводу, були авторитарні замашки і всю країну він сприймав як великий завод, тому застосовував до неї ті ж методи управління. Це абсолютно влаштовувало його фінансово-економічне оточення, яке хотіло остаточно наділити його необмеженими повноваженнями через ухвалення відповідної Конституції. Але тоді нам вдалося з ними справитись.

Взагалі у нас ще повністю не сформоване громадянське суспільство — у 1990-х його не було тим більше. Народ пострадянської України чекав на рішення влади в інтересах держави. Натомість влада в цей час пішла в інший бік і робила все у своїх інтересах. Через недосформованість громадянського суспільства, неприйняття ним дій влади набуває хвилеподібних форм, які виплескуються у «майдани». Але суспільний розвиток має набути не хвилеподібного накопичення обурення владою, а сталого усвідомлення відповідальності за державу широкими прошарками населення, розуміння норми Конституції, що саме народ є джерелом влади. Люди мають зрозуміти, що вони мають контролювати владу, змушувати її діяти відповідно до Конституції. Інакше ми будемо йти тим самим хибним шляхом.+