У давнину не знали слова «депресія». Називали той стан пригніченістю. Єдиними ліками від пригніченості вважалася праця. Працюй і не бери дурне до голови! Не працювали тільки ледарі, або слабі тілесно, або геть немічні й старі, або біснуваті. Але чи може праця зняти тягар з серця і розвеселити пригніченого, – дотепер ніхто не впевнений, навіть психологи, психіатри й модні для заможних психоаналітики. Наскільки широкий обсяг має зачеплена тема, переконалися, спілкуючись із завідувачем психоневрологічного відділення ЦРЛ Богданом Луговим. –          Богдане Ярославовичу, чи депресивний стан свідчить, що «дах поїхав», чи не конче? Поясніть популярно. –          Статистика говорить, що питома вага депресивних розладів складає 40 відсотків у структурі психічної патології. По-перше, треба розуміти, що всі ми – люди і, як казав класик, ніщо людське нам не чуже. Хто з нас не переживав стан тривоги, апатії, зневіри в комусь, чи в чомусь? Нема таких людей. Хтось такий стан переживає легше, хтось болісніше. От коли з такого стану неможливо вийти самотужки, варто звернутися до лікаря. При депресії страждають емоційна, інтелектуальна, вольова, мотиваційна сфери. Ми це прочитуємо в суб'єктивних скаргах хворого. А об'єктивна скарга – у зміні поведінки. Хворий, зазвичай, скаржиться на тривалий поганий настрій, зниження активності, песимізм, утрату віри в себе і в своє майбутнє, збайдужіння до оточення, навіть до своїх рідних. –          Мовляв, нікому я не потрібен, чи непотрібна і ніхто мене не любить. Так? –          Десь так. –          Добре. А як можна відрізнити звичайну засмученість і тугу від депресії? Адже людину по житті переслідують різні втрати: втрачаємо роботу, втрачаємо рідних і близьких, коханих, можемо втратити здоров'я і таке інше. –          На елементарному рівні поставте собі запитання: чи здатен я радіти певним речам, як радів раніше? Чи здатний я, як раніше, легко приймати рішення? Люди, які страждають депресією, неспроможні радіти. Найгірше, що усвідомлення втраченої здатності радіти ще глибше їх пригнічує, у той час, коли людина здорова завжди виходить з пригніченого стану або сама, або від спілкування з оточуючими. Приємні речі й спогади так само здорову людину можуть вивести з пригніченого й тривожного стану. Це може бути, що завгодно: музика, вихід на природу, зміна оточення, та будь-які дрібниці, зрештою. У депресивному стані у людини може знижуватися самооцінка, почуття впевненості в собі, сексуальне зацікавлення, з'являється відчуття провини без мотивації. –          А хіба відчуття провини не може переслідувати й здорову людину? Особливо, відчуття провини за недостатню увагу до найрідніших? –          Звичайно, може. Різниця між хворим на депресію й здоровим полягає в тому, що здоровий шукає і знаходить собі оправдання, а хворий ще глибше себе заганяє у безвихідь. Іще типовим проявом депресії є невмотивований страх. Людина боїться сама перейти дорогу, боїться натовпу, з'являється цілий комплекс фобій. –          Скажіть тепер, а чи депресія проявляється лише порушеннями психіки. усвідомленням своєї неадекватності? Чи не маскується вона якимись фізичними болячками? –          Доречне запитання. Ми це називаємо соматичними ознаками. У багатьох випадках домінують болі в усьому тілі, схуднення, порушення функцій шлунково-кишкового тракту, безсоння, або ж надмірна сонливість, біль у грудях. Віддавна в народі кажуть: «Лежить тягар на серці». Це не алегорія, саме так і є. Маєте замасковану депресію. Хворі звертаються до лікарів терапевтичного профілю. Лікарі призначають якесь лікування, воно не дає ефекту, внаслідок депресія поглиблюється й хроніфікується. Такі хворі загострюють свою увагу на фізичних скаргах і не надають значення емоційним змінам і змінам у поведінці. Хибна дорога. Але буває і навпаки: деякі соматичні захворювання можуть спричинити депресію. –          Пане докторе, скажіть відверто, – психоаналітики вам не конкуренти? –          Скажу відверто. Психоаналітики – наші колеги, проте ми, психіатри, ставимося до них з певною дозою скептицизму. Наприклад, перенесені в дитинстві психічні травми психоаналітики розглядають, як основну причину певних проблем з психікою в дорослому віці. На мою думку, так буває далеко не завжди. До того ж людина може мати глибокі таємниці свого інтимного життя і не вважає доречним лікарю туди заходити. Бо можна нашкодити ще більше. Хіба що пацієнт сам бажає відкрити свої таємниці. –          Яка категорія населення страждає від депресій найчастіше? –          За моїм досвідом частіше страждають жінки. У них усе трохи складніше, аніж у нас, чоловіків, така вже будова їхнього організму. Щодо соціального статусу, тут важко робити визначення. Багато пацієнтів – люди добре освічені, колишні високопосадовці. Бачите, тут відіграє роль ставлення соціуму до людини з певними поведінковими проблемами. Скажімо, на селі часто хворому дорікають: займися роботою, тоді не будеш думати про пусте. Але біда в тому, що про «пусте» людина в депресії не думати не може. –          Гаразд. А чим же можна депресивним хворим допомогти? –          Прийом призначених ліків – це лише частина терапії. Дуже часто розмова з психіатром діє краще, аніж медикаментозне втручання, повірте мені. Ну і важливим аспектом є увага рідних. Рідні можуть списати депресію на вередливість, лінощі, вади характеру. Докори на кшталт: «Візьми себе в руки!» є абсурдними. Для хворого така вимога є лише мукою, бо зміни в поведінці не є його рішенням, а наслідком хвороби. Загалом, тема психічних розладів дуже довга. Одне ще можу сказати, заспокійливе: більшість глибоких депресій добре піддаються лікуванню. Дуже небезпечно припинити прийом ліків дочасно. В такому випадку хвороба може повернутися в тяжчій формі. Зрештою, як я казав, ліки можуть і не знадобитися. Буває достатньо довірливої розмови з фахівцем. Спілкувався Андрій МАЛАЩУК