Державний чиновник і поет. Здавалося б, іпостасі несумісні. Як несумісні субстанції кров і чорнило. Тим більше викликають повагу винятки. Таким винятком є Богдан Томенчук, управлінець високого рангу, який завжди був при владі. Керував освітою спочатку в Коломиї, відтак в області. Цікаво, наскільки важко, чи наскільки легко йому спілкуватися з бюрократичним апаратом, - йому, чоловікові з ліричною душею й афористичним словесним запасом. Жаль, що про це пана Богдана не запитували шанувальники його пронизливих, філософічних, іронічних і щемливих віршів на літературній зустрічі з ним у Музеї Гуцульщини й Покуття. Поет читав свої вірші з найновішої книжки "Місто героїв і понятих". Коли від хвилювання за власне слово йому починав тремтіти голос, на допомогу приходив бард Ігор Гриник. Звучали вірші поета, покладені на музику під гітару. Кожен вірш публіка гаряче сприймала. Бо всі ми спраглі за чистим незамуленим голосом, без пустодзвонної риторики і зачовганих фраз. Поет читав вірші на вічні теми кохання, прив'язаності до рідної землі, а також - про вічних торгашів сумлінням, порядністю, батьківщиною. Фарисеї не перевелися ще з часів перших біблійних пророків. І про це також говорив Богдан Томенчук. Бо хто-хто, а він за родом своєї діяльності чи не найчастіше з такими перетинався. І, очевидно, не міг собі дозволити багатьох вольностей, властивих митцям, які погорджують чиновницькими кабінетами. Казав пан Богдан, що пишається званням "освітянин". І за жодну школу в області йому не соромно. Навів приклад: коли весь український істеблішмент від Києва й донизу набрав у рот води під час ГКЧП, він, тоді головний освітянин області, об'їхав усі школи, щоби вивчити настрої й поведінку шкільних дирекцій. "І, повірте, - жодний директор мене не запитав, куди запхати синьо-жовтий прапор про всяк випадок...". Хіба потрібен коментар? Богдан Томенчук оприлюднює власну поезію на своїй сторінці у фейсбуці. Й отримує десятки лайків і захоплених відгуків. Став уже таким собі гуру сучасної неокласичної поезії на сірому тлі графоманії та чорному тлі скепсису й сарказму. АВТОР: Андрій МАЛАЩУК Фото: Андрій КАНЯ