25-річна коломиянка Юлія Курліщук організувала демонстрацію і показала вишиванки у Парижі. Вона розповіла свою історію і плани на майбутнє "Дзеркалу Коломиї". –  Розкажіть, як занесла вас доля до Франції і з чого все почалося? –  Вже півтора року я у Франції. Поїхала шукати можливостей заробити грошей на життя. Спочатку було важко знайти роботу і я два місяці сиділа в Парижі і вишивала. З собою взяла нитки і тканини. В Коломиї я займалася вишивкою, оскільки в місті є нічний ринок, тому всі вишивають. І просидівши у Франції два місяці, мені вдалося вишити 8 виробів. А що далі? Я думала, що з ними робити. Побачила в Фейсбуці групу "Українці в Парижі". В цій спільноті є вся інформація: де, коли проходять маніфестації, культурні акції і зустрічі українців. Я побачила пост, де хтось запитував про купівлю вишиванки. Я надіслала фотографії своїх робіт. Потім мені зателефонували і захотіли купити. –  Народження ідеї і рішення зробити демонстрацію і показати вишиванки біля Ейфелевої вежі. Яким чином організували показ, хто допомагав? –  Стабільно раз у квартал ми з друзями робимо ярмарок, де збираються українські митці. Беремо в оренду приміщення і робимо акції. Ми вирішили до Дня вишиванки організувати трішки глобальніше святкування, ніж завжди. Минулого року зібралися 10 людей у вишиванках і зробили фотографії і розбіглися. Ми придумали зробити дефіле. 20-метрова доріжка і показ – це краще, ніж просто прийти у вишиванках. На дефіле дозволу нам не дали, оскільки нещодавно були внесені зміни до закону з приводу різних подій. Ми пішли іншим шляхом. Спочатку вирішили зробити маніфестацію під гаслом "Крим – це Україна". Об’єднавши демонстрацію і показ, нам вдалося зробити все офіційно. –  Учасниками були лише українці чи французи теж долучилися до заходу? –  З французів було досить багато чоловіків українок, а також українці, котрі проживають у Парижі. Просто, коли була демонстрація, всі кричали: «Крим – це Україна», перехожі були трохи здивовані. А після цього ми увімкнули музику і постелили 20-метрову доріжку, тоді всі звернули увагу: підходили, запитували, знімали на відео і захоплювалися. –  Звідки перейняли вишивку? Хтось навчав чи самі навчилися рукоділля? –  Я з дитинства вишиваю. Спочатку з маленьких робіт починала, згодом все переросло у вишиті блузки, сукні, експериментую і вишиваю сучасні речі. –  Продаєте свої роботи через соціальні мережі чи, можливо, налагодилися у вас контакти з французами? –  У фейсбуці у мене є своя спільнота, де є багато робіт і власниками моїх вишиванок є і французи. Часто беру участь у різних акціях. Наприклад, коли було свято писанки у м. Мелен. Це було свято, де зібралися лише французи. Вони купували вишиванки, і я дарувала буклети чи візитки з контактами. –  Вишиванка – це тренд? Ви вибираєте автентику чи експерименти? –  Я підлаштовуюсь до сучасної людини. Є велика відмінність, коли вишиванку купує француженка і українка. Французи хочуть більше стриманих кольорів, а українки хочуть яскравих кольорів, вишиті квіти. У Парижі можна зустріти у вишиванці людей різних націо­нальностей. Надія СТЕФУРАК