То пусте, що у дядька Михайла поважний вік і лагідний характер. Учинив він цілком не "поважно", як на свої роки, і не «лагідно». Відправився добровольцем воювати на Донбас. А що на те рідна жінка, – як гадаєте? Думаєте, як воно у таких випадках ведеться, – сльози, умовляння, погрози розлученням, апеляції до здорового глузду? Ніскільки! Жінка зрозуміла й благословила... Саме так. Чоловік дурити не стане. Просить написати до газети, що кохає дружину понад усе, і якби не вона... (Далі йде надто особисте й дядько Михайло не бажає це афішувати). Надамо слово героєві нашого нарису. "Працював я собі спокійно столярем у музеї Гуцульщини, пописував вірші. (Тут працює і далі, й продовжує віршувати. – А. М.). Розстріли юнаків на Майдані загнали мені ніж у серце. Якась невідома сила повела мене на похорон убитого майданівця Ткачука з Великої Кам'янки, відтак ноги понесли на похорон іншого майданівця в моє рідне село Ланчин. А потім поїхав у Яремче на похорон вояка АТО. Подумав собі: гине юний цвіт, ті хлопчаки-майданівці навіть зброї не бачили. А я колись в армії добре тримав кулемет. Руки маю міцні, то ще можу збройно послужити Україні...". І подався Михайло Голіней рішучою ходою у військкомат. Своє бажання захищати країну висловив на папері: "...Моє місце – на передовій". "Діду, та у вас нема зубів, – кажуть мені на медогляді. – Та стріляти я буду не зубами, а оком, а очі в мене нівроку!". Читайте також: “Обличчя війни без гриму”: презентували перше на Коломийщині видання про воїнів АТО (фоторепортаж) Успішно пройшов дядько Михайло медкомісію. Лікарі відзначили міцне здоров'я і придатність до війська. Отримав бойову повістку, "ніжно, але твердо" попрощався з дружиною і прибув до Яворова на полігон. Записали добровольця на псевдо "дідо" до 10-ї окремої штурмової роти 4-го батальйону 24-ї бригади. "Два місяці я бігав, стріляв з різних видів зброї, повзав на череві разом з молодими. До мене вже майже ніхто не звертався на "ви". Я був свій "в дошку". Інструктори зі США визнали мене одним з найкращих курсантів. Після закінчення бійцівських тренувань я – кулеметник БМП – поїхав у складі батальйону в Луганську область. Наш підрозділ дислокувався у районі селища Кримське". На просторі в чистім полі Ще не скошений там льон. Там стояла наша рота, Наш четвертий батальйон. "Нас кидали то на передову, то на позиції назад у Кримське. Я на своєму броньовику стояв на посту. Почав звикати до постійних обстрілів. Кулі літали, як шершні. Страху жодного, свій страх я залишив удома в Коломиї. Не втрачав пильності ні на хвилину. Може тому й Бог мене оберігав. Однак, під час одного з обстрілів не вберігся. По нас прицільно лупив ворожий гранатометник. Усі кинулися в окіп. Я, як кулеметник, біг останнім зі своєю "Маруською" (кулеметом) на плечі. Гранатним осколком мені відтяло три пальці правої руки. Знепритомнів. Отямився вже серед медиків у білому наметі. А я панічно боюся білих халатів. Як занюхаю лікарняний запах, відразу роблюся слабий. Так і запишіть: ніц не боюся, крім лікарні...". "Я за натурою чоловік життєрадісний і ніколи не вішаю носа, у яких обставинах не перебував би. Хлопці у бліндажі часом розкисали, то просять мене: "Діду, розкажи щось веселе!" От я їм щось і вигадую находу... "Діду, а як молитися?" Молися по-своєму, як тобі слова лягають, і Бог тебе конче почує... "Діду, а скільки тобі років?" Шістнадцять, а решту поклав на депозит у банк...". "Знаєте, я вірю, що Всевишній мене до війни готував. Три роки перед війною я почав вранці обливатися холодною водою і робити пробіжки, хоч жодних проблем зі здоров'ям не мав. У якійсь книжці прочитав, що воно корисно для зміцнення імунітету. Може, тому й не мерзнув у наметі, ще й віддавав свої покривала хлопцям, котрі цокотіли від холоду зубами". "Не жадаю жодних відзнак. Найціннішою відзнакою мене Бог нагородив, – що я живим повернувся до коханої дружини. Але помислами я не тільки тут. У Коломиї моє тіло; у 24-ій бригаді – моя голова, а дух мій залишився там далеко – у Кримському…". Андрій МАЛАЩУК Читайте також: Історія Героя АТО з Коломийщини Андрія Рибака: “Вже би’м удома сидів, але не хочу розклеюватися”