Сьогодні Коломия прощалася з Героєм. З молитвою, сльозами, квітами та навколішки місто проводжало в останню земну дорогу молодшого сержанта Василя Подоляка — командира 2-го мотопіхотного відділення 24-ї окремої механізованої бригади.

Йому було лише 37…

Василь народився 28 червня 1986 року в родині Романа та Галини, зростав у селі Мала Кам’янка. Там минули його дитинство, шкільні роки, формувався характер — чесний, працьовитий, сильний. Після школи здобув фах техніка-механіка у Коломийському політехнічному коледжі, служив Україні ще задовго до великої війни — склав військову присягу, проходив службу, працював, будував своє життя.

У 2021 році Василь одружився з коханою Наталею, згодом став батьком маленького Миколи. Та замість тихого родинного щастя — фронт, окопи, боротьба.

Коли Україна покликала, він не залишився осторонь.

Луганщина, Донеччина, важкі бої, щоденна небезпека. Під час одного зі штурмів Василь, уже поранений, зумів урятувати важче травмованого побратима. Цей вчинок — не просто прояв мужності, а справжня сила українського воїна. За героїзм його відзначили нагрудним знаком «Золотий хрест», медаллю «За оборону міста Бахмут» та знаком «Золотий лев».

21 січня 2024 року поблизу Богданівки на Донеччині під час бойового завдання Василь потрапив під ворожий мінометний обстріл. Після того зв’язок із ним обірвався…

Довгі місяці болю, очікування, молитви й надії. Рідні вірили до останнього. Та 24 квітня надійшла звістка, яку боялися почути найбільше — Василь Подоляк загинув.

Сьогодні Коломия прощалася не лише з воїном. Вона прощалася з сином, чоловіком, батьком, другом, побратимом. Із людиною, яка віддала найдорожче — своє життя — за Україну.

Поховали героя на Алеї Слави в Коломиї. 

Світла пам’ять Герою.Вічна шана. Вічна слава.

Фоторепортаж - Галини Малярчук