76-річна Віра Мороз, яка проживає в місті Портленд, штат Орегон, вважає найкращим у своєму житті подарунком книжку, для героїні якої вона стала прототипом. Дитяча історія «Беш і Люсі зустрічають команду Віри та чарівних звірів» / Bash and Lucy Fetch Team Vera and the Dream Beasts, написана подругою її доньки у співавторстві з 9-річним сином – названим онуком пані Віри, побачила світ у травні 2018 року. Виходу книжки передували роки теплої дружби, протягом яких чужі між собою люди стали як рідні, пише Голос Америки. Як пані Віра стала бабусею для Майкла Пані Віра приїхала в Сполучені Штати в 2005 році, щоб допомогти доньці, Тетяні Тердал, доглядати за новонародженим сином Лук’яном. Невдовзі народився другий син, Левко. Родина шукала друзів для своїх хлопчиків, і так вони подружилися з Лісою Кохн та її сином Майклом, які жили неподалік. Уже пізніше Ліса та Майкл почнуть разом писати та видавати книжки для дітей, одна з яких буде присвячена пані Вірі. ​Сім’ї часто бачилися, навідувалися одне до одного в гості, діти гралися разом. "Ми бачили Віру та Левка раз чи два рази на тиждень в місцевому громадському центрі, – згадує Ліса. – Віра завжди гралася з Майклом, коли ми зустрічалися. Протягом багатьох років Майкл бачив її часто в Тетяни вдома, і Віра стала його нянею. Це, мабуть, найбільше поглибило їхні стосунки, бо вони мали змогу проводити час сам на сам". У якийсь момент пані Віра почала називати Майкла своїм онуком. "Спочатку, – ділиться Ліса, – він говорив (коли йому було 3-4 роки): "Але вона є бабусею Левка, вона не може бути моєю бабусею", але незабаром почав називати її своєю бабусею (у нього немає рідних бабусь і дідусів)". За словами мами хлопчика, він дуже прив'язаний до пані Віри і любить ходити до неї в гості. Іноді приводить друзів, і вони завжди кажуть: "Я хочу таку бабусю, як Віра". "Мої діти кличуть мене "бабця", дитина це чує, і для них я бабця, і для нього також, – згадує пані Віра. – Майкл почав мене кликати "бабця". Тим більше знаєте, як українські бабці – обіймуть, поцілують, приголублять (сміється). Ліса дуже зайнята, а в мене був вільний час. Тепер Майкл і Ліса для нас – як рідні". Так само тепло відгукується Ліса про пані Віру: "Ми з Вірою хороші друзі. Вона багато розповіла мені про своє дитинство та юність. Віра завжди дарує нам подарунки, як-от їжу, яку сама готує, і овочі, які вирощує". Книжки Ліси та Майкла – спосіб подолати скорботу Ліса та Майкл почали разом писати книжки, коли Майклу було п’ять років. У той час якраз померла їхня собака Люсі, і це був їхній спосіб, щоб упоратися з болем втрати. Люсі стала головною героїнею книжки, яка всюди супроводжує хлопчика Беша (образ оснований на Майклові). Книжка про пані Віру стала третьою в серії. "Майкл і я працюємо разом на тим, щоб придумати конфлікт для наших книжок, – розповідає Ліса. – Йому дуже добре це вдається". Майкл має сенсорну чутливість, і це передається в образі героя Беша. Таким чином Ліса сподівається донести інформацію на цю тему до людей: «За оцінками, стільки, кожна шоста дитина має якісь сенсорні чутливості. Це ускладнює для таких дітей перебування в класі. Ось чому Майкл навчається вдома. Він може обрати предмети, які йому подобаються, і робити багато перерв для вправ. Обдаровані діти, як правило, мають ці сенсорні проблеми». Пані Віра – уособлення «сили дівчат» У книжці пані Віра є тренером успішної дівчачої футбольної команди та помічницею міського голови. Автори так описують її в книжці: «Її форма була зшита блакитним і золотим українськими кольорами, і вона та її гравці носили у волоссі квіткові композиції в українському стилі. Команда Віри перехитрила, випередила, перекричала і перемогла кожну команду дівчат у місті, країні та штаті». У реальному житті пані Віра ніколи не була професійним тренером, але нерідко грає у футбол із Левком, Лук’яном і Майклом. Вона також проводила час із собакою Люсі, яка дуже любила приносити м’яч, коли його кидали. Власне, це наштовхнуло Майкла на ідею зробити Люсі в книжці прихильницею футболу. Пані Віра потрапила в книжку невипадково: «Разом із Майклом ми вирішили обрати тему «сили дівчат», – пояснює Ліса. – Тоді я запитала його, кого б він назвав як трьох людей, яких він знає, що володіють «силою дівчат», і він першою назвав Віру». Також Майклові належала ідея зробити героїню помічницею мера, і саме він придумав багато рядків, які вона говорить у книжці, оскільки дуже добре знає пані Віру і може імітувати, як вона говорить. «Якщо прочитати книжку, можна впізнати мою вимову, – говорить пані Віра. – Коли я вимовляю нечисто, він так і передав. «Мамо, потрібно так, як бабця каже». Я себе відразу впізнала в образі героїні книжки. Як тільки почала читати – о, це про мене! Вони, звичайно, додали художніх деталей, але образ дуже близький до дійсності, особливо мова героїні. У Майкла ідеальна пам'ять і чудовий слух. Він дуже обдарована дитина». Як тренер, пані Віра в книжці часто читає лекції на тему «А у моїй країні…». Вона нагадує членам своєї команди, наскільки простим є їхнє життя в порівнянні з її власним дитинством, і закликає їх цінувати все, що вони мають. «У моїй країні не вистачає грошей, щоб купувати домашнім тваринам вишукані продукти і робити зачіски в салонах краси, – говорить вона команді. – Вашим домашнім тваринам дуже пощастило. І вам пощастило мати їх. Ви повинні любити їх». Історія життя пані Віри Пані Віра виросла в окупованій радянською владою Україні, пише в своєму блозі авторка книжки Ліса Кохн. Під час Другої світової війни радянська влада забрала їхній будинок, і її сім'ї довелося переїхати жити в підвал. Вони також забрали землю родини. «У нас було багато землі, але Радянський Союз забрав її», – поділилася пані Віра в інтерв'ю з Лісою Кохн. Коли пані Вірі було 6 років, її мати працювала в лікарні в нічну зміну, підтримуючи вогонь у котлах. Перед тим, як піти на роботу, мама заплітала маленькій Вірі волосся, поки вона спала, і готувала їжу на ранок. «Вони давали нам талон на один хліб на тиждень. Коли я була дуже малою, я ходила ввечері і стояла в довгій черзі, щоб отримати хліб. Ми завжди були дуже голодні. Ми їли особливу траву, яку садила мама», – розповіла пані Віра. Сусідка якось вкрала козу в її сім'ї та попросив її маму повідомити в міліцію. Вона хотіла, щоб уряд забрав її дітей до школи для дітей-сиріт, щоб діти могли їсти. Сусідка пішла у в'язницю, а її діти пішли до державної школи. В Україні пані Віра зазнала багато труднощів, у тому числі втративши 10 000 доларів – всі її заощадження – після розпаду Радянського Союзу. Самостійно виховуючи двох дітей, вона часто в'язала та шила одяг у ванній кімнаті вночі, щоб не розбудити дітей, коли вони спали. Вона продавала одяг, щоб заробити додаткові гроші. Вона також працювала по 8 годин щодня, встаючи рано, щоб приготувати їжу для дітей. У 2005 пані Віра переїхала в США і стала бабусею не тільки для рідних онуків, але й для Майкла. Майкл запропонував присвятити книжку пані Вірі, і вони разом із мамою написали присвяту: «Для Віри Мороз: Ви надихаєте нас кожного дня своєю силою, добротою, розумом та духом. Ми любимо Вас!». Пані Віра глибоко цінує відносини з Лісою та Майклом, і книжка дуже ощасливила її: «Це для мене було щось велике, що такі люди звернули увагу на мене, стару жінку. Більшого подарунку я не мала в житті, як цей, від цього хлопчика і цієї мами».