Алюзія з романом "Сто років самотності" не така вже й випадкова, коли проявити нескромність і порівнювати Нобелівського лауреата латиноамериканця Габріеля Маркеса з українцем Яремою Процівим.
Я навіть думаю, що якби їм обидвом довелося жити в один час і в одних географічних координатах, скажімо в колумбійській Картахені або підкарпатській Коломиї, то мали б теми для бесід і дискусій.
Іспит на життєву зрілість фотохудожник Проців склав на дві п’ятірки.
Іспит на зрілість мистецьку також склав на відмінно: золота та срібна медалі AFIAP (Міжнародна федерація фотомистецтва), золота медаль PSA (фотоасоціація США), "Золоті трофеї" Гонконгу й Макао, бронзова медаль КНР, срібна медаль "Гаучо" (Аргентина) та безліч інших нагород і відзнак за майстерність у художній фотографії, пише "Дзеркало Коломиї".
Роботи фотографа експонуються у 17 країнах світу. А до того всього Проців є головою коломийської Асоціації мистців, яку ми з ним, Василем Андрушком, Катериною Каркадим та покійним Юрком Молодієм створили у 1994 році.
Ярема Проців передусім – неперевершений майстер фотопортрета. Передати за якусь частку секунди характер людини, її настрій, виражений очима, порухом губ, контуром рук, динамікою тіла – це важче, аніж всадовити модель на крісло і чаклувати над нею довго й виснажливо, чим займаються малярі. Зрештою, кожному свій кусень хліба.
Проців резонно шкодує, що ремесло фотографа-професіонала почало занепадати. Фотоапарат став доступний усім; процес відтворення знімків перестав бути процесом; відсутність фантазії й смаку компенсує електронний мозок комп’ютерного фотошопа.
Але найважливіше, що не під силу навіть найдосконалішим технологіям – це відтворити пульс і гаряче дихання правди життя, як переконаний Ярема. І чутливе до фальшу око цю обставину неодмінно зауважить. Воно, звісно, не означає відмову від нових технологій. Безглуздо ж відмовлятися від ноутбука заради ручки й блокнота.
Ярема Проців широко використовує в своїх роботах усі досягнення комп’ютерної- та фотоіндустрії. Але ніколи не скочується до тривіальності й дешевого ефекту.
"То треба мати добрий смак, – пояснює, – без смаку навіть табуретку не зробиш. А крім вродженого й набутого смаку, ще необхідні знання пропорцій, кольору, освітлення, композиції. Для мене вінцем природи є людське тіло, вмістилище душі, як нас учить Біблія. Музику й голос цього тіла я намагаюся передати фотографією вже багато років".
[caption id="attachment_50324" align="alignnone" width="1920"] Фото: Микола КАЛИТЧУК[/caption]
У час свого вікового "рівнодення" фотохудожник за нагородами вже не полює. Найвагоміші зібрав. І далі займається справою й оправданням свого життя – фотографує, веде студію фотомистецтва в Івано-Франківську й Коломиї, "розіп’ятий" помежи двома малими батьківщинами. Бере участь у фотосесіях та виставках.
Скрізь присутній і запотребуваний. Імпульсивний і вмиротворений, в’їдливий і благий, гарячий і студений, але ніколи не літеплий.
Андрій МАЛАЩУК
Колектив редакції "Дзеркала Коломиї" шле ювіляру найщиріші вітання!
Популярні новини
Площа Героїв у Коломиї: спільна ідея, яка об'єднує громаду
22 Листопада 2024
Як вибрати подушку для дитини? На що звертати увагу?
15 Листопада 2024
Коломийська молодь отримає по 5000 євро на реалізацію своїх проєктів.
15 Листопада 2024