У Коломиї до Всесвітнього дня людини із синдромом Дауна 21 березня провели благодійний ярмарок та розваги для дітей і людей старшого віку. Захід для «сонячних людей» організував благодійний фонд «Крокус». Його засновниця – Любов Масевич має власний непростий досвід виховання дитини із таким діагнозом. Не чекаючи допомоги від інших вона заснувала фонд, в якому вже кілька років поспіль опікується дітьми із синдромом Дауна. «Поки ріс мій син Роман, я бачила, що ніхто не цікавиться його долею. Нікому не цікаво чим він займається, що робить, які в нього думки чи переживання. Все це відбувалося за зачиненими дверима у колі сім’ї, – розповідає "Дзеркалу Коломиї" Любов Масевич. – Але коли він подорослішав, я зрозуміла: «А що далі?». Йому потрібне було спілкування з іншими людьми. Я вважаю, що діти з синдромом Дауна є нормальними. Їм лише потрібно більше часу на роздуми, на розвиток і на розуміння певної ситуації. Щоб вийти з ситуації, їм потрібна підтримка з боку, коментар для пояснення вчинків. І коли дитина усвідомлює це, то приймає власне рішення. Для того, щоб він мав з ким спілкуватися, 2006 року я організувала Благодійний фонд «Крокус». І почали ми з маленької спільноти з п’яти сімей». –          Скільки людей зараз налічує ваша організація? –          75 сімей. З синдромом Дауна є лише 32 сім’ї. Ми вирішили зробити таку акцію на підтримку програм соціалізації людей з синдромом Дауна у нашій громаді. Але до дійства залучили різних дітей, всіх членів нашої організації, тому що вони один одного підтримують. У них є спільні інтереси, вони можуть ними ділитися, спільно проводити час і спілкуватися. - Чи підтримує вас влада? –          За десять років не можу сказати, що не підтримує зовсім. Була різна влада і різна підтримка. Ми завжди відчували не надто велику підтримку, але певне розуміння було. Фінансової підтримки від держави наш фонд не має. Єдине – це надали нам в оренду безкоштовно приміщення, де ми збираємося. Наші програми не фінансуються, надіємось, що при умовах децентралізації, можливо, і з’являться якісь кошти. - Хто працює з дітками? –          З дітьми працюють соціальні працівники. Маємо гранд від Дитячого глобального фонду, який тричі поспіль фінансував нашу організацію. За ці кошти ми відкрили розвиваючий клас і тепер маємо реабілітаційне обладнання. Після 18 років цим дітям у Коломиї немає чим зайнятися і куди податися. В кафе вони не йдуть, їх не сприймають, а самостійно вони не підуть, отже треба йти колективом. А фінансувати такі походи може не кожна сім’я. В нинішній фінансовій скруті ці діти ще більше в психологічній скруті. Дуже складно, адже вони не мають чим зайнятися, а коли людина не має, де себе подіти, в неї починається депресія, нервові зриви, напруження, і батькам важко долати ці проблеми. –          Існують багато театральних арт-терапій, як показує досвід різних театральних труп у Львові, Києві, Харкові. Чи пробували ви таким чином полегшити психологічний стан дітей з синдромом Дауна? –          Так, мені відомо – це арт-терапія засобами театралізації. Але, мабуть, ми маємо лише велику мрію про таке. Це було б дуже цікаво дітям і суттєво змінило б їхню поведінку. Однак зараз ми займаємося різними видами мистецтва – малюванням, спостереженням за картинами, кольористикою. Зараз з нами працює волонтерка, переселенка з Криму, вона працює з дітками в кольорі. Вони зображають кольорами думки, мрії, своє власне бачення. Вони малюють повітря, воду, сонце, таким чином і виливають в малюванні свою позитивну і негативну енергію. Вони мають багато талантів, але їх треба бачити. Це дуже наполеглива і скрупульозна праця, їм потрібна підтримка. Всі діти мають талант, але інші самі можуть коригувати свої дії. А тут потрібно дуже багато терпіння і вправ, щоб вони себе реалізовували. Сьогоднішній танець Маркіянчика, нашого хлопчика, вразив навіть нас. Всі побачили, що він танцює в такт, добре відчуває ритм, ми спробували підштовхнути і йому вдалося. Він увійшов у образ, нам дуже сподобалося. –          Чи є істотні зміни у дітей за період існування фонду? –          Є десятеро дітей, які перебувають на щоденному догляді. Вони приходять до нас з 2009 року. Це абсолютна відмінність від тих, хто сидить удома. Ці діти вміють виконати будь-яке завдання. Вони вчаться себе обслуговувати, готують їсти, накривають стіл, прибирають за собою. Вони вчаться контактувати між собою, знаходять вихід з ситуації, оцінюють і обходять конфлікти. На початку такого не було, а зараз це істотні зміни. Раніше кожен думав, що його думка і бажання є найважливішими. А от рахуватися з чужою думкою вони не вміли.   Коментар Богдана Плитчук, співорганізатор заходу: «Як і кожна дитина, діти із синдромом Дауна мають власні цікаві історії. Їх потрібно просто нормально сприймати у суспільстві. Це дуже відповідальні і талановиті діти. Всі вироби – розмальовані камінці, картини і листівки – вони робили своїми руками. З дітками працюють соціальні працівники. Є волонтери, яким ми вдячні за те, що допомагають і сприяють розвиткові цих дітей. Як би це правильно пояснити? Все, що дано Богом і природою, вони так і сприймають. Ці діти по-особливому творять мистецтво. Вони бачать все чистіше і правдивіше сприймають світ. З нетерпінням чекають кожного уроку, навчаються малювати на полотнах, камінцях, дереві. Дуже здібні до танців. Вони справжні, такі, як є, і в цьому їхня унікальність. Українці ще не навчилися сприймати все як належно. За кордоном до таких дітей є велика увага, вони, як і інші, працюють на роботі. У нас, на жаль, такого нема. Надіємося, що подальші наші акції якось позитивніше вплинуть на наш соціум і привернуть увагу людей». Надія СТЕФУРАК