Здавна Яворів, село на Гуцульщині, своїми роботами прославляли народні майстри. Тут поширене писанкарство, вишивка та різьблення по дереву. Однак є в Яворові й дещо особливе. Це ліжники — ткані вироби з овечої вовни, зазвичай із візерунком, які мають пухнастий ворс з одного або двох боків. Їх ще називають гуцульськими ковдрами. Ліжники поширені в побуті: ними накривають ліжка, лави, вкриваються взимку. Ліжники — це тепло, гарно і корисно. Вони зроблені з натуральної вовни, тому можуть трохи “кусатися”. Не варто цього боятися, адже такий природній масаж стимулює кровообіг і покращує самопочуття, інформує ukrainer.   Традиція ліжникарства Ніхто з місцевих точно не скаже, коли ж почали робити ліжники. Займаються ліжникарством, відколи себе пам’ятають. Зародження традиції тісно пов’язане з вівчарством. Саме в цій місцевості колись були гарні умови для утримання овець, вовна яких і є основним матеріалом для ліжників. Сьогодні вовну возять із Закарпаття, але продовжують ремесло в Яворові. Зараз виготовляють ліжники на будь-який смак: двоспальні, зі складними візерунками, різнокольорові. Та перші вироби відрізнялися від сучасних. Вони були переважно однотонні — сірі, білі, чорні або у смуги. Щоб зробити широкий ліжник, доводилось зшивати декілька менших, бо верстати, на яких їх пряли, були вдвічі вужчими за сучасні. Теперішній верстат має ширину від 1 метра і може служити 40–50 років. Зміни у створенні ліжників почались у 20-х роках ХХ століття. Саме тоді один сільський вчитель одружився на місцевій дівчині, і вони разом розробили проект виробництва, який використовується і дотепер. Вони вдосконалили верстат і техніку ткацтва, що дало змогу виготовляти кольорові ліжники. Найпопулярнішими кольорами тоді були зелений, червоний і вишневий. Так почалося масове виготовлення ліжників, і світ почав дізнаватись про мистецтво ліжникарства. Уже в 30-х роках минулого століття ліжники були на виставках за кордоном, зокрема в Америці та Польщі. За радянських часів, на виробничих комбінатах, ткали ліжники зі складними візерунками. Щороку жінки малювали малюнки та візерунки, з них вибирали чотири – п’ять найкращих і роздавали майстриням. Сьогодні ж знову більшим попитом користуються ліжники з простим орнаментом, наприклад, поперечносмугасті триколірні. Виготовити такий ліжник швидше та простіше, коштує він, відповідно, дешевше, і користується більшим попитом. Популярність ліжників нікуди не зникає, але все менше людей займаються їх виготовленням. В основному тчуть старші жінки. Мала кількість майстрів зумовлена кількома факторами. По-перше, молоді люди не дуже хочуть займатися фізично тяжкою працею, яка не приносить бажаного їм прибутку. По-друге, з 2008 року через повінь зменшилась кількість валил на річці, які використовують під час виготовлення ліжників. Через великі черги процес сповільнювався, а деякі майстри кидали свою справу. В Яворові працюють близько 60 майстринь, які постійно виготовляють ліжники для продажу. Щотижня везуть їх на базар або продають через Інтернет. Майстриня Ганна Копильчук говорить, що дуже важливо зберегти традицію ліжникарства: "Поки є традиція, поки є це вміння, то, я вважаю, доті ми би мали існуваті. Якщо же це все зникне, то буде зовсім нецікаво жить." Сімейна справа У багатьох жителів Яворова вдома стоять верстати для ткання ліжників, тому місцеві змалечку залучені до роботи. Час від часу дітям давали незначні доручення, потім усе більше додаючи обов’язків, аж поки вони самі не усвідомлювали, що нікуди не дітися від цього ремесла. Ганна Копильчук Майстриня Ганна Копильчук, членкиня Національної спілки народних майстрів, займається виготовленням ліжників із самого дитинства. У п’ять років вона вже допомагала мамі ткати. Перший свій ліжник виткала десь у 9–10 класі, а вже у 18 років не лише ткала, а й самостійно виконувала всі етапи процесу. Спочатку ліжникарство не припало Ганні до душі, та з часом вона зрозуміла, що полюбила ткати. З’явилось переконання, що ткацтво — це творчий процес, бо кожен раз можна було зробити якось інакше, постійно вдосконалюватись. На додачу, улюблене заняття почало приносити прибуток. Спочатку Ганна працювала на місцевому комбінаті, а зараз виробляє ліжники на замовлення. Навіть коли їй пропонували піти працювати в заклади харчування готувати традиційні гуцульські страви, вона відмовилась, бо не може покинути ліжникарство — воно стало частиною її життя.