Мальовничість краєвидів сіл нашої ОТГ та їх околиць вже багатократно поцінована гостями наших теренів. Плавні обриси Мандриків та Варатиків, вкриті (поки-що) кучерявими буковими лісами, манять око як любителів "тихого полювання", так і тих городян, що люблять відпочинок на лоні природи, подалі від міського шуму та натовпу. Але рекреаційні багатства - це не тільки природні об'єкти, як-от Княждвірський заказник тису ягідного чи водоспад під Варатиками. До цих ресурсів, як відомо, відносяться історико-культурні та архітектурні пам'ятки. І в нас їх достатньо багато, треба тільки вміти подати все це приїжджому відпочивальнику.
Адже день-два людина просто милується довколишніми пейзажами, а далі душа прагне якоїсь поживи і для розуму, яку запропонують, в першу чергу, наші музеї - Олекси Довбуша в Печеніжині та музей природи в Княждворі, пише "
Дзеркало Коломиї" з посиланням на Печеніжинську ОТГ.
Читайте також: У ЦНАПі Печеніжинської тергромади надають 70 послуг
Цікавлять туристів також пам'ятки нашої сакральної архітектури, тобто дерев'яні церкви, які є, наприклад, в Рунґурах, Молодятині.
Читайте також: Печеніжин, mon amour, — Юрко Вовкогон про рідне селище та його веселих мешканців
Але для цього потрібно, щоб власники садиб зеленого туризму, та і всі наші краяни, які приймають гостей з інших регіонів України, щось могли би розповісти про ці споруди, про стиль гуцульського бароко, характерний для місцевих церков. Також пізнавальним був би похід із гостями краю до давніх дерев'яних хат, вкритих ґонтами, які ще подекуди збереглися в Слободі, Марківці. Відвідини давніх цвинтарів - польського і єврейського - допоможуть людині з поза меж Галичини зрозуміти досвід спільного проживання наших предків з цими народами. На жаль, такі цвинтарі у селах громади мають дуже запущений вигляд, що свідчить про нашу не вельми високу культуру пошани до поховань.
Є на теренах громади і місця, пов'язані з іменами видатних українців: пам'ятний знак у Слободі, споруджений на честь Івана Франка польським письменником Станіславом Вінцензом (на місці, де стояв дім цього поляка, закоханого в Гуцульщину, є меморіальний знак в присілку Сухий), а також занедбаний будинок в Молодятині, де колись гостювала Ольга Кобилянська.
Прогулянка з гостями краю повинна мати якусь пізнавальну ціль, кінцеву точку, наприклад, джерело Біла Криничка, водоспад, соляне джерело.
А вже біля такого об'єкта доцільною буде розповідь у вигляді історичного екскурсу: чи про напад татар, чи про роль соляних промислів для Коломийщини. Великою втратою для рекреаційної привабливості Печеніжина є руйнація споруд колишнього нафтоперегінного заводу-дистилярні «Рафінерія», більш відомого як меблевий комбінат, що функціонував у роки радянської влади. Але ж основні будівлі зведені ще в кінці XIX століття промисловцем Станіславом Щепановським, і це підприємство було на той час одним з найпередовіших технологічно у Європі, і вже точно, - в Галичині. Зберігши хоча би одне приміщення, ми могли би в перспективі претендувати на створення музею історії розвитку нафтової промисловості в Галичині!
Перелічувати об'єкти, що мають рекреаційну цінність і знаходяться в межах нашої громади, можна ще довго. Але для розвитку відпочинкового бізнесу треба не тільки щось для цього мати, а важливо вміти це подати як безцінний рекреаційний продукт. Розкручені у рекреаційному плані села Яремчанської міської ради мають у цьому плані великий досвід. Невідомо, чи бував у Яремчі прославлений ватажок опришків, але там є Скелі Довбуша, Довбушеву Криниця і т.п. Печеніжин же серед широкого загалу невідомий як батьківщина Довбуша, навіть серед жителів Західної України.
Тому для нашої громади треба відповідної промоції, реклами, бо інфраструктура для туристичного бізнесу вже твориться: споруджуються і вже функціонують садиби зеленого туризму, ремонтуються дороги, транспортна доступність сіл громади також на достатньому рівні.
Олександра Басацька
