Очевидний факт – ми не любимо закон і порядок. А якщо достеменніше, то ми любимо закон і порядок, але якщо його дотримується хтось, а не ми, не я. Ми любимо закон і порядок в Америці і Європі і там намагаємося його дотримуватися, але коли повертаємося додому, то знову потрапляємо в суспільство, яке визнає беззаконня і безпорядок. Слова кардинала Любомира Гузара про те, що всі повинні на своєму місці чесно працювати, здається, ніхто не чує.
Найпростіший приклад стосується наших маршруток. За кермом наш чоловік, у салоні везуться наші пасажири. Не росіяни, не євреї, а українці, які спілкуються українською мовою і слухають російські пісні. Водій навіть приклеїв наліпку з застереженням, що «Зупинки тутво і тамво нема». Але на шляху від Коломиї до Івано-Франківська то тут, то там стовбичать наші сільські молоді й старі люди, які не хочуть іти до законної зупинки і, вийшовши собі перед хату, махають рукою. І що роблять наші постійно сердиті й вельми серйозні шофери? Зупиняються і «тутво», і «тамво». Логіка в них проста: якщо не підберу я, то підбере наступна маршрутка. Ліпше порушу правила і зароблю я, ніж інший. Цей приклад свідчить про те, що, порушивши раз якесь правило чи закон, одна особа спричинює проблему іншим, і тоді всі стають порушниками порядку і закону.
Це найпростіший приклад. Можна тут назвати нашу стихійну торгівлю, де кожен розкладається там, де йому заманеться і торгує чим хоче. Як воно так сталося? А сталося це тому так, що люди, які відповідають за дотримання порядку, чомусь проґавили момент, коли треба було впорядкувати торгівлю. Чому вони це не зробили? Здогадайтеся самі...
Окрему книжку можна написати, як масово порушують правила на наших дорогах та в громадських місцях. Індикатором нашого нехтування правилами є туалети, в яких ми наочно показуємо, чим відрізняються українці від європейців...
Є приклади далеко серйозніші і вони стосуються медицини, освіти, правоохоронних органів, органів влади. Здається, тільки ми, читаючи закон, відразу думаємо, як його можна двояко потрактувати і обернути інтересом до себе. Не лише для Росії різні міжнародні договори є пустим папірцем – для пересічного українського громадянина будь-який закон теж є не більше ніж папірцем. Він його навіть не вивчає і не хоче знати, бо він переконаний, що в будь-якому державному кабінеті за гроші він вирішить будь-яке питання на свою користь, а не на користь закону. Прикладів тут безліч. Коли ж доходить до конфліктів, то ніяк не можуть знайти крайнього.
Нехіть до закону, правил і порядку вразили все наше суспільство, і що вище опиняється наш громадянин, то його можливості порушувати закон, правила і порядок стають більшими.
От і думаєш, а звідки в нас така неповага до закону й правил? Народ пояснює це просто – вгорі крадуть, то чому ми повинні бути чесними? В такий спосіб кожен виправдовує себе, мовляв, раз можна президентові, прем’єрові, депутатам, міністрам, то чому якомусь Грицеві чи Йванові зась? Мені ж здається, що в нашого народу ще живе якась прадавня риса, може з часів феодалізму, ще з першого тисячоліття. Тоді наші прапредки жили у пралісах, у степах, де було багато простору, землі і мало обмежень. Ходиш куди хочеш, робиш що хочеш. Воля! Однак згодом цих вільних людей завоювали і вкоротили їхню свободу. І століття за століттям, окупація за окупацією обмежували їхні прадавні солодкі права. І під буком, нагаєм та гвинтівкою вони змушені були підкорятися різним законам, правилам, порядкам. І ці поняття асоціювалися в них з ворогами, які відібрали в них можливість жити, як хочу, робити, що хочу. І ось уже в незалежній Україні до нас повернулося на підсвідомому рівні те давнє бажання бути стовідсотково вільним – від держави, від закону, від правил, від етикетів. А владу ми й далі не шануємо й не любимо, і не тільки через те, що верхівка в столиці бере хабарі, роздає брехливі обіцянки й підвищує комунальні плати, нехтує наші національні потреби, але насамперед через те, що, крий Боже, вона почне виконувати закони і нас до цього змусить.
Микола САВЧУК