Івано-Франківська поетеса і журналістка Марія Микицей поділилася своїми враженнями від проходів Коломиєю:
"Спочатку мені подобалася його назва, Коломия – Коло Мия, така дуже конкретно-геометрична. Хто такий Мий, мене не дуже цікавило, а от його коло… Воно чомусь існувало тільки в однині, на відміну від, наприклад, кіл Ейлера чи Віллерса, то що в ньому було такого особливого, що на його честь назвали місто?.. Про те, що "коло" може бути не іменником, який означує геометричну фігуру, а банальним прийменником, чи, у кращому разі, модифікацією якихось інших слів, мені не думалося. Ідеальне місто з ідеальною назвою – так я тривалий час сприймала Коломию, і навіть не прагнула туди поїхати, хоча це якась година з хвостиком їзди автобусом від мого Франківська. Навіщо? Мені вистачало назви.
Тепер, коли я приїжджаю до Коломиї за першої-ліпшої нагоди, коли мрію тут навіть пожити трохи десь серед літа, попиваючи каву ранками ось на такому балконі, бо це дивовижне місто на перетині усього, що тільки можна собі уявити, бо до крутої річки Прут і карпатських гір рукою подати, і до Канади – теж, до речі, бо так називають один з коломийських мікрорайонів, коли маю тут багато чудових друзів, те моє давнє захоплення не минуло.
На особливу назву наклались інші особливі речі – донині, попри багато гіпотез, немає якоїсь однієї всіма визнаної версії, звідки походить назва. Зрештою, місто, яке цього року святкувало своє 775-ліття, може дозволити собі таку розкіш – не знати напевне походження свого імені.
Читайте також: Куди поїхати в Україні у грудні: 28 ідей.
Моя Коломия обертається коло і довкола улюблених місць, наче складаючись із десятків вихорів, що крутяться довкола своїх осей.
Попри відомі багатьом будівлі, які вже давно є знаковими для Коломиї та Галичини, як-от Благовіщенська церква – одна з найстаріших, збудована 1587 року, міська ратуша 1877 року, музей “Писанка”, колекція якого налічує понад шість тисяч експонатів, будівля Коломийського академічного обласного українського драматичного театру імені Івана Озаркевича, який бере свій початок із першого театру на західноукраїнських землях, заснованого у 1848 році, – попри і поряд з усіма цими спорудами, моя приватна коломийська урбаністика починається з будівель, оздоблених керамічними кахлями, вигляд яких зігріває взимку не гірше за глінтвейн, а в літню спеку навіює прохолоду і є живим нагадуванням про унікальну крайову гончарну школу з викладачами-європейцями, які давали учням академічну освіту. Зрештою, ці місця здавна славилися своїми багатими покладами глини й солі.
Потім через центр можна помандрувати на колишню околицю, минаючи будинки, у яких його мешканці, мабуть, зберігають час, як варення у слоїчках, повз виноград для людей і для птахів, повз ужитковий і такий щемливий декор ґанків та веранд – до одного з найромантичніших місць Коломиї – до двох будинків-близнюків – дзеркальних вілл Емілії та Вільгельміни, об’єднаних спільним подвір’ям.
Ось він, як на долоні, жест любові та благородства, переконливий привіт із минулого, коли лагідними жіночими іменами називали тайфуни та вілли. За однією з легенд, двом сестрам, Еміліі та Вільгельміні, вілли збудував небіж найсвітлішого цісаря Карл під час проживання у Коломиї – дівчата полонили його своєю красою. Інша ж легенда оповідає, що коли до однієї з сестер почав залицятися багатий вельможа, дівчина забагла жити у красивій віллі. Будинок для неї було завершено – і… вона заявила, що не вийде заміж, поки така ж вілла не буде збудована для її сестри.
На цій романтичній ноті можна забрести до майстерень моїх улюблених коломийських художників – справжні оази кольорів, фактур та ліній – такі різні і такі переконливі у своїй самобутності. А потім, ясна річ, відвідати Динозавра та Золоту рибку, поцікавитися, як їм живеться серед цих снігів, чи не дуже мерзнуть?
Окрема особлива коломийська тема – це кав’ярні. Близькість великої ріки і високих гір, перехрестя шляхів і релігій, культур і промислів, наклали свій відбиток і на коломийські кав’ярні. Невідомо, чи знайдеш в інших містах таке, як тут, жанрове їх різноманіття.
З творчим настроєм можна забігти до “Букініста”, де завжди до доброї кави подадуть натхнення і книжку,
Для ностальгії пасуватиме “Кіблер”, стіни якої прикрашені давніми світлинами. Кав’ярня названа на честь Олександа Кіблера, котрий певний час був придворним фотографом Франца Йосифа. З певного часу оселивсь у Коломиї і, за однією з легенд, саме пан Кіблер винайшов фотоплівку, ідею якої в нього купив “Kodak”.
І звичайно, для любителів року – рок-байк-кафе “Катрін”. І що я там раніше писала про тайфуни з лагідними іменами? Культове місце, кожний міліметр якого пульсує важким металом і ревінням моторів – тут добре починати життя cпочатку. З великого вибуху".
Джерело: Тиждень.ua
Попри відомі багатьом будівлі, які вже давно є знаковими для Коломиї та Галичини, як-от Благовіщенська церква – одна з найстаріших, збудована 1587 року, міська ратуша 1877 року, музей “Писанка”, колекція якого налічує понад шість тисяч експонатів, будівля Коломийського академічного обласного українського драматичного театру імені Івана Озаркевича, який бере свій початок із першого театру на західноукраїнських землях, заснованого у 1848 році, – попри і поряд з усіма цими спорудами, моя приватна коломийська урбаністика починається з будівель, оздоблених керамічними кахлями, вигляд яких зігріває взимку не гірше за глінтвейн, а в літню спеку навіює прохолоду і є живим нагадуванням про унікальну крайову гончарну школу з викладачами-європейцями, які давали учням академічну освіту. Зрештою, ці місця здавна славилися своїми багатими покладами глини й солі.
Потім через центр можна помандрувати на колишню околицю, минаючи будинки, у яких його мешканці, мабуть, зберігають час, як варення у слоїчках, повз виноград для людей і для птахів, повз ужитковий і такий щемливий декор ґанків та веранд – до одного з найромантичніших місць Коломиї – до двох будинків-близнюків – дзеркальних вілл Емілії та Вільгельміни, об’єднаних спільним подвір’ям.
Ось він, як на долоні, жест любові та благородства, переконливий привіт із минулого, коли лагідними жіночими іменами називали тайфуни та вілли. За однією з легенд, двом сестрам, Еміліі та Вільгельміні, вілли збудував небіж найсвітлішого цісаря Карл під час проживання у Коломиї – дівчата полонили його своєю красою. Інша ж легенда оповідає, що коли до однієї з сестер почав залицятися багатий вельможа, дівчина забагла жити у красивій віллі. Будинок для неї було завершено – і… вона заявила, що не вийде заміж, поки така ж вілла не буде збудована для її сестри.
На цій романтичній ноті можна забрести до майстерень моїх улюблених коломийських художників – справжні оази кольорів, фактур та ліній – такі різні і такі переконливі у своїй самобутності. А потім, ясна річ, відвідати Динозавра та Золоту рибку, поцікавитися, як їм живеться серед цих снігів, чи не дуже мерзнуть?
Окрема особлива коломийська тема – це кав’ярні. Близькість великої ріки і високих гір, перехрестя шляхів і релігій, культур і промислів, наклали свій відбиток і на коломийські кав’ярні. Невідомо, чи знайдеш в інших містах таке, як тут, жанрове їх різноманіття.
З творчим настроєм можна забігти до “Букініста”, де завжди до доброї кави подадуть натхнення і книжку,
Для ностальгії пасуватиме “Кіблер”, стіни якої прикрашені давніми світлинами. Кав’ярня названа на честь Олександа Кіблера, котрий певний час був придворним фотографом Франца Йосифа. З певного часу оселивсь у Коломиї і, за однією з легенд, саме пан Кіблер винайшов фотоплівку, ідею якої в нього купив “Kodak”.
І звичайно, для любителів року – рок-байк-кафе “Катрін”. І що я там раніше писала про тайфуни з лагідними іменами? Культове місце, кожний міліметр якого пульсує важким металом і ревінням моторів – тут добре починати життя cпочатку. З великого вибуху".
Джерело: Тиждень.ua