Дуже правильно, що замість Дня захисників Вітчизни, - перефарбованої кальки з радянського свята Червоної армії, - від 2014 року запроваджено День захисника України. Бо поняттям "вітчизна" можна маніпулювати. (Для когось вітчизна, це весь пострадянський обшир, ще для когось - "сакральна" територія "слов'янського православія"). А Україна - це неподільний геополітичний простір. Або ти його захищаєш від агресора, або стелиш під ноги займанцю червону доріжку. І релігійна орієнтація жодного значення не має. Київський Майдан пустив в обіг нове поняття Вітчизни, вільного від хрестоматійного намулу, натомість наповненого реальністю кровавих подій. Часом доводиться чути від учасників Революції Гідності й бійців АТО побажання не героїзувати їх. Бо серед них є різні... Безперечно, є різні. Хтось, як от боєць Коломийської гірсько-штурмової бригади Роман Янко зізнається, що ніколи раніше себе військовиком не уявляв, бо він - "людина миру". Але, отримавши мобілізаційну повістку, відправився з бойовими побратимами в зону АТО. Пройшов бойовий шлях артилериста системи залпового вогню "Ураган". Після демобілізації підписав конторакт з 10-ю бригадою. І вже в цивільному житті себе не бачить. А ось інший контрактник Віталій Гордий - "людина війни". Як лиш розпочалися воєнні дії на Сході Віталій шість разів зголошувався в військкомат, аби його взяли на фронт. І шість разів йому відмовляли, бо військова спеціальність молодого чоловіка морський піхотинець на той час не підходила. Мобілізували аж за сьомим разом і то не за спеціальністю. Довелося Віталію повоювати на передовій, воює і зараз. То як же щодо "героїзації"? Послухаймо ще одного учасника АТО Романа Ясінчука з села Годи-Добровідка. " ... З нашого загону я один залишився живий, 48 хлопців загинуло. Мені видали кілька мішків і попросили зібрати шматки тіл. Я бігав по полі, як робот, нічого, крім утоми не відчував, пакував побратимів у мішки...". Про "героїзацію" у цьому випадку якось неетично говорити, чи не так?.. Але тоді що? Вірити замілітаризованим профі, які говорять, що війна - це робота? Чи стати на псевдопацифістську позицію батюшків з УПЦ МП, котрі нав'язують своїй зомбованій пастві думку, буцімто війна на Сході є Божою карою за наші гріхи?.. Шістдесятилітній коломиянин Михайло Голіней розповідає, що після розстрілів на Майдані в ньому прокинулася інша людина. Якось раптово пропав спокій, ніде не знаходив собі місця аж допоки не зголосився на фронт. Воював кулеметником. Повернувся додому без двох пальців, яких відтяло осколком, але з почуттям виконаного обов'язку. Дискусія на тему героїзації, чи дегероїзації позбавлена сенсу. Ясно одне: захист України від російського агресора - священний обов'язок кожного громадянина. Кожний захисник рубежів нашої держави достойний шани, незалежно, що він сам про війну думає і як ставиться до керманичів країни. А День захисника України - одне з найважливіших свят у нашому календарі. Андрій МАЛАЩУК Нагадаємо, навесні "Дзеркало Коломиї" презентувало другий випуск збірника документальних нарисів про героїв АТО з Коломийщини під назвою “Обличчя війни без гриму”.