Додому Новини Суспільство За ініціативи Мар’яна Присяжнюка з Коломиї стартував фотопроект про загиблих військових «Memory...

За ініціативи Мар’яна Присяжнюка з Коломиї стартував фотопроект про загиблих військових «Memory alive – Жива пам’ять»

0
Поділитися
Символ батальйону "Донбас" у новорічній іграшці

Мар’ян Присяжнюк часто відвідував охоплений війною Донбас з травня 2014 року. Поштовхом для цього стало збайдужіння людей до подій, що тривають і сьогодні, пише Курс.

«Дуже багато людей дистанціюються від війни, уникають її, не розуміють чи не хочуть розуміти. Вони вважають, що війна десь там, далеко, вона нас не стосується, у наших містах її немає – ну, і гаразд, нас це не зачепило – от і чудово. Мені хотілось цих людей якось схаменути, струсити, адже одні віддають дуже багато і часто останнє – здоров’я, життя, люди залишили свої домівки. Українські патріоти не можуть жити в окупованих містах в Криму і Донбасі, а інші, спостерігаючи за цим, не віддають нічого. Як на мене, люди не мають права цього робити. Якщо ми хочемо дійсно жити у тій вільній Україні, за яку так багато полягло і за яку ми всі досі боремося», – вважає Мар’ян.

Don Yapon

Аби «зачепити людей», волонтер обрав фотографію. Фотомистецтво, впевнений він, може передати, що за загиблими стоять не цифри статистики, а долі. Мар’ян наголошує, що людьми, які пішли на війну, керував не стільки патріотизм, скільки відчуття справедливості.

До втілення ідеї долучився французький фотограф українського походження Юрій Білак. Його батько був членом Буковинського куреня УПА під час Другої світової війни. Однак доля закинула тата і матір до Франції, де вони залишилися. Пам’ять про війну зберігалася в родині і стала близькою для фотографа. В Україні він працював неодноразово – знімав Майдан і п’ять разів їздив в зону АТО. Тому проект «Жива пам’ять» виявився для нього зрозумілим і близьким.

Про кожну родину загиблих вояків робили по кілька світлин. Ідея полягає у тому, щоб максимально відтворити якусь стару фотографію цілої родини, але вже із порожнім місцем, де раніше був загиблий на війні чоловік. На цій же світлині намагаються максимально відтворити декорації, якщо це можливо. Складніше з родинами переселенців, які покинули свої домівки на Сході. На інших світлинах будуть зображені речі загиблих, які найбільше нагадують родичам про загиблих героїв.

Зйомки родини загиблого військового Романа ФУРИКА з Коломиї
Зйомки родини загиблого військового Романа ФУРИКА з Коломиї

«Дуже часто це не один предмет, а це може бути й ціла кімната, – розповідає Мар’ян Присяжнюк. – Ми були в таких місцях, де є ціла кімната-музей, де речей дуже багато. Є такі, де люди обирають одну річ: були і запонки, і верхній одяг, і може бути листівка, яку син подарував мамі на день народження чи на 8 Березня. Цим ми хочемо показати, що людей нехай фізично і немає серед живих, але пам’ять про них жива. Поки ми про них пам’ятаємо, вони живуть. Тому проект і називається «Жива пам’ять».

Юрій Білак наполягає на повноцінній участі родичів у формуванні експозиції для фото, адже хоче, щоб люди самі вирішували, як показати «пам’ять» про свого героя.

«Фотографія у цьому процесі займає дуже мало часу, – зазначає Юрій Білак. – Коли ви перший раз підходите до такої тематики, де люди відкривають вам серце, то потрібно потратити багато часу. Процес повільний, і я на цьому наполягаю. Коли ми вибираємо річ, яку людина хоче, щоб була на фотографії, ми комбінуємо разом, бо я не хочу бути режисером-постановником цієї фотографії. Тут людина вибирає, як вона хоче, а я лише ставлю світло і тим додаю моє мистецтво».

Чи не найбільше французького фотографа вражає освіченість та професії людей, які пішли воювати: «Я би сказав, найкращі йдуть на цю війну і найкращі загинули». У такій зйомці неможливо залишатись осторонь чужих бід. Інколи в душі залишається осад, який не можна возити з собою з міста до міста.

«Від цього не можна відійти так зразу. В процесі я спілкуюся з людьми дуже відкрито… Я не хочу, щоб воно мене довго тримало, – ділиться Юрій Білак. – Часом тяжко людям. Наприклад, коли жінка тримає у руках лист, який був на тілі чоловіка, який загинув, і на ньому є його кров, її не можна щось зайве спитати і стояти над нею. Все треба робити дуже швидко, і я працюю, як підстрелений, під стресом. Намагаюся від емоцій відсторонитися. Але коли ми ввечері машиною їдемо кудись, то все повертається назад. Це не fashion. Я не пережив те, що люди пережили на війні, тому мій стрес не такий глибокий. Але мусить пройти час».

“Організуємо виставки за кордоном, бо там бракує об’єктивної інформації про події в Україні, там сильна російська пропаганда”.

Для проекту обрали сім’ї з різних міст, з різних кутків України: Києва, Кіровограда, Херсона, Маріуполя, Запоріжжя, Житомира, Львова, Ковеля, Коломиї, Мукачева, Івано-Франківська, Вінниці та Одеси. Далеко не кожна родина одразу погоджувались на зйомку. Для декого втрата близької людини залишається інтимною темою, і вони не готові виносити на загал свій біль. Дехто досі не може змиритися з втратою і не хоче визнавати її, відмовляючись від участі в проекті. Деякі ж родини хочуть, щоб про їхніх героїв дізнався увесь світ і охоче зголошуються на фотосесію.

Наразі організатори проекту вже зібрали понад десяток історій для майбутньої виставки, яку планують розгорнути наприкінці весни чи на початку літа. Спершу експозицію покажуть у містах, де знімали родини загиблих військових. Потім помандрують в інші міста та країни.

«Організуємо виставки за кордоном, бо там бракує об’єктивної інформації про події в Україні, там сильна російська пропаганда, – каже Мар’ян Присяжнюк. – І нехай це буде крапля в океані, але це буде щось, що ми можемо зараз зробити».