Розвал і деградація Збройних сил України з часу проголошення незалежності при всезагальній нашій – що там приховувати – байдужості сягли в умовах війни з московським агресором загрозливих для держави масштабів. Сьогодні настала пора, користуючись біблійною метафорою, збирати каміння. Тобто розплачуватися за недооцінювання ролі військової потуги кров’ю найкращих синів і дочок народу, розбудовуючи водночас боєздатну армію. Яку роль може відіграти і відіграє в цій розбудові наш край? Що потрібно задля того, щоб села й містечка, які масово відновлювали в 1990-их стрілецькі могили, так же масово демонстрували нині свій патріотизм на сході? Саме про це "Дзеркало Коломиї" розмовляє з військовим комісаром Коломийського об’єднаного міського військового комісаріату Олегом Пархоменком. –     Пане підполковнику, не хотілося б, порівнювати Коломию у військовому плані часів СРСР і часів незалежності, однак недооцінка військового компоненту керівниками новопосталої держави, і то буквально всіма без винятку, просто-таки зашкалювала… –     Так, у невеличкому, по суті, місті розміщувалися колись і штаб ракетної бригади, і танковий, авіаційний полки, інженерно-саперний батальйон, два батальйони радіоелектронної боротьби, склади паливно-мастильних матеріалів і ще багато чого іншого. Сьогодні ж маємо лише дві авіаційні частини і гірсько-штурмову бригаду, яку ще потрібно довести до пуття. –     За Союзу в єдиній коломийській газеті «Червоний прапор» якби згадав був, що в місті розташована якась військова частина, цензор міг би надовго зіпсувати настрій як авторові, так і редакторові. А ви відкриваєте мені всю, так би мовити, обороноздатність міста, і нічого за це не буде ні вам, ні мені, ні тим паче редакторові. Бо й цензорів уже немає. –     Ну, відтоді чверть століття минуло, багато води сплило. Хоча із зміною технологій, які дозволяють ігнорувати будь-якого цензора, основне не змінилось. А основне, як показує сувора практика, – це постійна і висока готовність країни відбити напад агресора. Професія захисника Батьківщини стає затребуваною як ніколи. Шкода, ясна річ, що ми прийшли до усвідомлення такої звичайної істини після стількох втрачених молодих життів, проте краще пізно, ніж ніколи. [pull_quote_right]"У березні-квітні 2014 р. на Коломийщині було 800 добровольців , тепер їх лік можна вести на десятки".[/pull_quote_right] –     На жаль, сувора практика показує також, що, на відміну від сьогодення, ще два роки тому наші люди в масі своїй були куди патріотичніше налаштовані. Не забуду, як один мій знайомий, поспішаючи тоді у військкомат, вигукував мені з протилежного боку хідника: «У розквіті своїх 60-х літ готовий боронити рідний край!» –     У березні-квітні 2014-ого патріотичне піднесення наших краян справді було помітне. Тоді ми нарахували близько 800 добровольців, готових вирушати на східні рубежі України, щоб не дати ворогові шматувати нашу землю. Нині кількість патріотично наснажених громадян значно зменшилась, лік можна вести на десятки, а то й на одиниці. Протягом попередніх двох місяців відбулася четверта хвиля демобілізації учасників АТО, додому повернулося 40 тисяч військовослужбовців. На квітень намічена вже сьома хвиля демобілізації. Їх необхідно замінити, необхідні свіжі сили. –     Звідки ж брати свіжі сили, з призваних на строкову службу ненавчених солдатів? –     І керівники держави, і керівники Міністерства оборони націлюють нас на те, щоб комплектувати армію на основі договорів з контрактниками. Бо чим більше зуміємо залучити контрактників, тим менше доведеться набирати навесні юнаків призовного віку. Маємо навіть план залучення солдатів на цій основі, тобто на основі контрактів, на перший квартал поточного року. [pull_quote_left]Чим більше зуміємо залучити контрактників, тим менше доведеться набирати навесні юнаків призовного віку.[/pull_quote_left] –     З цього місця попрошу детальніше… –     Квартальний план передбачає набрати 70 охочих служити в Збройних силах. Лише за лютий набрали 29 осіб, 12 з Коломиї, решта – з району. А за весь минулий рік бажання служити контрактниками виявило понад 100 осіб. Доброю мотивацією, як на мене, є тут солідна платня, від 7.200 гривень, певні пільги. Так, військовослужбовцеві на контракті гарантовані матеріальне відшкодування за винайняте житло, безоплатне харчування, навчання в середніх і вищих навчальних закладах… –     А якісь вікові чи інші обмеження для контрактників існують? –     Обмеження мінімальні, щодо віку, то від 18 до пенсійного. Зрозуміло, що в претендента на контрактного військовослужбовця має бути все гаразд із здоров’ям, що його біографія не заплямована перебуванням у місцях позбавлення волі. Освіти достатньо базової середньої (дев’ять класів), строкова служба в армії не обов’язкова. Вчитимуться хлопці спочатку в навчальних центрах, аж тоді, здобувши чи поновивши військову кваліфікацію, зможуть спробувати себе, як мовиться, на ділі. Здобувати військову кваліфікацію можна за бажанням чи то в Яворові Львівської області, чи у Василькові Київської, чи в Житомирі… А можна служити і в нас, у Коломиї, у гірсько-штурмовій бригаді чи на аеродромі. [pull_quote_left]"За минулий рік бажання служити контрактниками виявило понад 100 осіб. Мотивацією є солідна платня - від 7 200 гривень".[/pull_quote_left] –     Серед контрактників є ті, що воювали в АТО? –     Наприклад, 34-річний Олександр Фреюк з Берем’ян. Є й дівчата, як ось Світлана Козачук з Корнича. Батько її був свого часу командиром частини, тож Світлана продовжує батьківську традицію. Дівчина з вищою освітою, знає мови, обрала навчання в полку зв’язку в Полтаві. Як людина з вищою освітою, цілком може претендувати на звання молодший лейтенант. –     Самого апарату військкомату, напевно, замало, щоб забезпечити належне виконання плану залучення контрактників? –     Тут ми тісно співпрацюємо з центром зайнятості населення. Недавно, скажімо, провели спільний семінар у СШ № 1 імені Стефаника з приводу контрактної служби, на якому я мав честь вручити медалі учасникам АТО. –     А стосовно співпраці з керівниками військово-патріотичного виховання в школах? Вони не обмежуються муштрою учнів на плацу й хвацькими піснями? –     Давніше, наскільки знаю, військовий керівник перебував у статусі заступника директора школи. Нині це звичайний викладач предмету «Захист Вітчизни». Проте не сказав би, що в школах обмежуються муштрою, учні мають можливість виїздити на стрільби, вивчати автомат Калашникова, кулемет. Організовуємо семінари для викладачів «Захисту Вітчизни», орієнтуємо їх на поліпшення теоретичної підготовки старшокласників до військової служби. –     З сільськими радами теж співпрацюєте?                                    –     Щонайтісніше. І хотів би відзначити тут гарні результати такої співпраці передусім з П’ядицькою сільрадою, очолюваною Романом Сікорським, і Воскресінецькою, де головою є Любомир Білейчук. З обох цих сіл у бойових діях на сході брали й беруть участь по 21 бійцю. Разом з тим не можу не згадати, що дев’ять осіб з Коломийського району ухиляються від свого священного обов’язку, їх оголошено в розшук. Є, на жаль, і така статистика, нікуди не дінешся. –     Ви вже згадували гірсько-штурмову бригаду на вулиці Моцарта, яку слід довести до пуття. Що там нового? –     Майже десять останніх років військове містечко на Моцарта розтягували, можна сказати, в усі боки. Потрібно відновити казарми, штаб… Певну суму коштів для цього виділило Міноборони, допомагають волонтери, керівникам усіх 15 районів Івано-Франківщини також доведено відповідні завдання. Сьогодні, до речі, представники всіх районів якраз прибули до Коломиї (наше інтерв’ю відбувалося минулого вівторка. – Д.К.) на своєрідну планірку. Надіюся, що на початку наступного місяця, тобто квітня, бригада передислокується вже до Коломиї. –     Що я ще хотів з’ясувати у вас, пане підполковнику, то це з приводу офіційних звертань у війську, в чому спостерігається різнобій. Яка все ж норма: пане підполковнику чи товаришу підполковнику? –     Можна і так, і так, військовий статут допускає обидва звертання. Один час поговорювали про потребу змінити скалькований з російської вигук «Бажаю здоров’я!» на «Слава Україні!», однак поки що це не прижилося. –     Цікаво почути вашу думку з приводу того, наважиться Путін напасти на Київ чи все ж побоїться? –     Малоймовірно, що наважиться. Захопити територію, якщо на те пішло, можна, набагато складніше буде утримати її. Виникне партизанський рух, і врешті-решт окупантові доведеться забиратися геть. [quote_box_right]"Прошу всіх демобілізованих учасників бойових дій звернутися в наш військкомат задля реєстрації. Це потрібно для того, щоб видати їм до 9 травня бойові медалі й грошові виплати".[/quote_box_right] –     Наостанок даю вам можливість звернутися до всіх, хто боронив чи й далі боронить рідний край. –     Хочу передусім попросити всіх демобілізованих учасників бойових дій звернутися в наш військкомат задля реєстрації. Це потрібно для того, щоб видати їм до 9 травня бойові медалі й грошові виплати. А всім придатним до військової служби бажаю пам’ятати мудрі слова Котляревського: «Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша від гармат». Інтерв’ю взяв Дмитро КАРП’ЯК