ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Василь Дроник - педагог, який став вуличним музикантом. ФОТО

Дідуся з вусами, який грає на баяні на "стометрівці", певно, помічали всі, можливо, хтось на знак подяки за його гру кидав пару гривень в старенький пожмаканий пакет, а комусь, можливо, як і мені, було цікаво дізнатися його історію…

Пан Василь, саме так звуть цього чоловіка, – родом з Городенківщини. З першого класу вже грав на гармоніці, навчався в музичній школі по класу "акордеон", а опісля – в Коломийському педагогічному училищі на музичному відділі. Має вищу педагогічну освіту.

Працював у різних школах: спочатку за направленням в Рівненській області, пізніше в Коломийській дев’ятій школі, в Черемхові, Воскресінцях, у Верхньовербізькому будинку культури. Викладав музику, був керівником хору.

Грає на баяні, акордеоні фортепіано, сопілці. А ще Василь Дроник пише вірші. Видав кілька поетичних збірок.

У 2000-му вийшла перша під назвою "Монолог долі", в 2001-ому – "Ми не спимо на трояндах". Пізніше накладом 1000 штук видав збірку для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку "Чом заплакала хмаринка". Всі ці видання ще й досі можна знайти в міських книгозбірнях.

Був упорядником збірника з нотами місцевих авторів до 750-річчя нашого міста "Коломийські пісенні вітражі". Пише музику до своїх віршів. Також про нього є довідка в п’ятому зшитку "Енциклопедії Коломийщини".

Цього місяця Василеві Дронику виповниться 61. Він давно розлучений, має трьох дітей, вже й багатий на онуків. Проте сім’я залишилась у Рівненській області, зв’язок втратився. Та він не сам. Живе в Малій Кам’янці з жінкою, в якої теж є свої діти. Вже не працює в школі. Хоча розповідає, що, можливо, і хотів би. Проте тепер там немає місць. Та й годин музики в школах поменшало. Отримує допомогу за інвалідністю, у пана Василя хворий шлунок. Він не позиціонує себе як людину, що просить милостиню – лише як вуличного музиканта. На запитання, яку музику найчастіше грає, відповідає:

"Здебільшого українську народну, яку хочу, щоб не забули. Пісні про Україну, про маму, інколи граю класику чи музику з фільмів. Все залежить від контингенту. Найчастіше граю тут (на початку пр. Чорновола біля гастроному "Коломиянка") або біля музею "Писанка". Бувало, підходили іноземні туристи, хвалили мою гру".

"Інколи люди можуть питати, скільки маєш за день, я з посмішкою відповідаю: "Від виробітку, як яка публіка, найменше бувало 50 грн", – розповідає пан Василь.

У нього ненормований графік. Може приїхати об 11:00 і грати до 16:00. А може пізніше. Та зізнається, що краще приїздити рано. Також впливає погода. Якщо холодно, кожен кудись поспішає.

Завдяки посвідченню особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відвідує "Карітас", де безкоштовно обідає. Ще трохи грає, потім – додому, в селі завжди є робота – в хаті, в саду. Мріє видати ще бодай одну книгу, адже є багато написаного. Проте потрібно багато коштів, яких у пана Василя просто немає.

Вже завтра він знову візьме свій старенький баян, сяде на футляр на звичному місці, перебираючи руками клавіші, і заграє музику, яка завжди жила в його серці.

АВТОР: Віталій БИРЧАК ФОТО: Андрій КАНЯ