В теплу недільну днину 5 квітня перед театром Озаркевича було людно. Не так часто в місті відбуваються театральні премʼєри.
Відомий сюжет драми-феєрії Лесі Українки
 відтворили коломийські актори під керівництвом режисера, народного артиста України - Олега Мосійчука.
Постановка і музичне вирішення вистави належать саме його творчому хисту.
У тандемі з режисером працювали балетмейстер вистави - заслужена діячка мистецтв України - Мирослава Воротняк, а також заслужений художник України Микола Данько, котрий працював над костюмами та сценографією.
        Дотримуючись класичного подання твору, акторській трупі вдалося передати основні філософські послання Лесі Українки.
      З уст виконавиці головної ролі Мавки Вікторії Феняк, наче відірваний шмат із серця, звучить:
« Ні, я жива, я в серці маю те, що не вмирає!»
Перед глядачами розгорнулась 2-х годинна історія кохання, що не стала щасливою ані для Мавки, ані для Лукаша через неможливість поєднання світу людей з його приземленими потребами та світу природи, що прагне гармонії й краси.
       Людина теж мала би прагнути до тієї гармонії, як прагнув Лукаш в перших променях своєї закоханості. Але сонце не може світити так довго, щоби витягнути з душі людської схильність до зради, особливо коли та душа зіштовхується з буденними турботами та егоїзмом.
     Лукаш у виконанні актора театру Богдана Гліка обирає Килину, але в той же момент втрачає самого себе, свою «світлу душу»
« Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього ж народилося кохання наше!»

Та що там вищі духовні поривання, коли треба йти в поле, жати збіжжя і мати Лукаша дуже вправно «заземляє» сина й потенційну невістку. Цікаво, що по сватанню самій матері й Килина не вгодила, як то часто буває в житті.

Якщо не вдаватись до детального аналізу постановки, а зануритись у відчуття, коли вже опускається завіса, стає тепло й вдячно.
Мелодія сопілки нагадує про безсмертя душі, хай навіть та душа інколи сама просить:
«Бери мене! Я хочу забуття!»

Варто відзначити динаміку вистави, цікаві пластичні малюнки, світлові рішення, а також вдалий підбір режисером акторів, що по своєму типажу доволі органічно «вжилися» в ролі.

Коломийські глядачі не шкодували овацій для всієї акторської трупи. Після завершення премʼєри, на сцену за певною театральною «традицією» покликали режисера Олега Мосійчука та балетмейстра Мирославу Воротняк. І тут подумалось: хотілось би й художника постановки привітати щирими оплесками, особливо за декорації з нотками народної міфології.
Але то вже роздуми…

Тому радимо вам стежити за репертуаром театру та не пропускати можливості для власних роздумів і таки так - культурного збагачення. Українська класика дає нам краще відчути власну ідентичність, а в сценічному прочитанні - дарує щось набагато глибше, котрого ми так потребуємо в цей непростий час.

Автор - Галина Малярчук