Як повідомляли, сьогодні в Коломиї стартує ІІI Всеукраїнський відкритий фестиваль народної хореографії “Покутські витоки”. Ця розповідь про організаторку фестивалю та її чоловіка - відомого різьбяра. Здавалося б, що є спільного між танцем і різьбою, - між рухом і застиглим орнаментом, чи вирізаним з дерева предметом? Та хореограф знає, що динаміка танцю - це калейдоскоп фіксованих пластичних сцен. А різьбяр бачить життя й динаміку у виготовленому й художньо опрацьованому "неживому" предметі. На цю тему довго можуть провадити бесіду відомий коломийський хореограф заслужена діячка мистецтв Мирослава Воротняк та її чоловік, не менш відомий майстер мистецької різьби по дереву Роман Воротняк. ... Власне, усе почалося з танцю. Танець звів докупи обидвох молодих людей у хореографічному танцювальному гурті "Покуття" під орудою Дани Демків. Відтак Роман пішов своєю стежкою, Мирослава - своєю. Однак спільна мова - мова мистецтва - їх міцно поєднала. Розповімо коротко про кожного зокрема. МИРОСЛАВА, БАЛЕТМЕЙСТЕР, ХОРЕОГРАФ Мирослава, за її словами, танцювала, відколи себе пам'ятає. З Тернопільщини сім'я переїхала до Коломиї, де батько дівчини отримав роботу на дослідній станції й квартиру в місті. "Й відразу я потрапила до Дани Демків у "Покуття", - оповідає пані Мирослава. - Віддала цьому уславленому колективові чверть віку"... Водночас танцювала у Вижницькій "Смеречині". Якось справлялася, бо енергія нуртувала через край. Ще й устигала навчатися в Академії мистецтв на хореографічному відділі. Тим часом у Коломийському драмтеатрі з'явилася вакансія балетмейстера. І Мирославу взяли туди без обговорень. Треба сказати, що театральна постановка без пластики неможлива. Танцювальні сцени підсилюють зміст вистави, додають їй потрібних акцентів і відтінків. Мирослава отримала великий простір для творчої фантазії й успішно використовує цей простір понині. На сьогодні має в своєму доробку понад 60 постановок, і не лише в Коломиї, а й у Луганську, Миколаєві, Тернополі, Чернівцях. Інший великий пласт роботи - у народному ансамблі танцю "Сварга", що діє при Народному домі. Колектив бере участь у різних фестивалях в Україні й за кордоном. "У своїй роботі з танцюристами я віддаю перевагу автентиці, - пояснює, - не люблю, коли народний танець занадто стилізований, коли ліплять зайве й виходить еклектика. Костюми шиємо самі, я особисто їжджу по селах і підшуковую сорочки, плахти, капелюхи, сама ж і шию головні убори". Жодний фольклорний фестиваль на Коломийщині не обходиться без участі Мирослави, як знаного хореографа. Трохи шкодує ця непогамовна красива жінка, що сучасні танці потроху витісняють народні. Але впевнена, що народний танець невмирущий попри всі модерні стилі з їхньою костюмованою й музично-ритмічною мішаниною. Бо існує вічне й існує тимчасове. РОМАН, МАЙСТЕР ХУДОЖНЬОГО РІЗЬБЛЕННЯ - Тридцять років тому тато дав мені до рук різець і кавалок дошки, - розповідає Роман, - й відтоді я його з рук не відпускаю... Роман виготовляє з дерева як малі форми, так і великі - елементи інтер'єру, столи, сидіння, лавиці, кухонні предмети, перила сходів, а віднедавна відважився виготовляти скрині. Кажемо "відважився" ось, чого. "Спробував я скопіювати стару скриню, - зізнається майстер. - І був глибоко розчарований у собі й заодно вражений:  скопіювати не можу. Старий майстер не мав електроінструментів, не мав тієї точної техніки, що має нинішній ремісник. Його ніхто не вчив композиції, він робив, як на душу лягало. Деревину він штучно не висушував, як її висушують тепер. Штучне висушування вбиває душу деревини - воно виганяє воду, там потім утворюються тріщини. Такий матеріал уже енергетично мертвий. А деревина, яка висихала природним способом, дотепер "дихає", то є жива форма. Я свій матеріал ніколи штучно не висушую"... Роман не виготовляє сувенірів, каже, що кожна річ має бути вжитковою. У давнину ж на стіни нічого не вішали, навіть декоровані тарелі вживали за призначенням, і кожний предмет, любовно виготовлений майстром, ніс у собі енергетику тих, хто ним користувався. У наших предків-майстрів, припускає Роман, очевидно, був свій портал до інших вимірів. Їм звідти диктували й вони творили одухотворені речі. А ще Роман Воротняк є майстром іконостасу. Його витвори сакрального призначення прикрашають інтер'єри церков у Княждворі, в Іонівському монастирі в Києві, у храмах на Львівщині. [caption id="attachment_101369" align="alignnone" width="540"] Подружжя Воротняків з донькою Юлею[/caption] АВТОР: Андрій МАЛАЩУК. ФОТО: Андрій КАНЯ