Переповнене людьми «корзо» (стометрівка – ред.), двоповерхові будівлі австрійського стилю, ошатна ратуша в середмісті. І це ще не повний список того, чому туристи їдуть до столиці Покуття – Коломиї. Містечко розташоване в Західній частині України, його площа – 41,1км². Значною перевагою міста є дух, який уже 777 років не покидає його. Кожен, хто відвідує Коломию, насолоджується естетично, відпочиває духовно, закохується щиро в цей край, бо подивитися справді є на що!

Коломия – писанкове місто. І кожен, хто приїздить сюди, знає про це. Тому цей музей став уже візитівкою міста над Прутом. Своєю незвичною формою він і приваблює туристів.

"З 70-х років наукові співробітники Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського здійснювали чисельні експедиції в гори, де збирали писанки, записували традиції, обряди, пов'язані з писанковим розписом, тобто починали формувати цю колекцію, яку було започатковано ще в 30-их роках ХХ століття першим директором музею Гуцульщини Володимиром Кобринським. Варто зазначити, що найстаріша писанка в колекції нашого музею має понад п'ятсот років. До слова, ця писанка є найдавнішою і в Україні. Як і всі писанки в колекції, теж пройшла консервацію" - розповідає ОКСАНА ЯСІНСЬКА, завідувач Музею писанкового розпису

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського – це перлина й гордість коломиян. Він є першим на теренах Західної України культурно-мистецьким осередком, де зібрано понад 50 тисяч унікальних пам'яток народної творчості.

Історія становлення музею

Трішки забігаючи наперед, зазначимо, що Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського був заснований у 1926 році в будинку Народного дому. Та декілька років до цього, а саме 27 грудня 1886 р., намісництво у Львові затвердило статут Товариства Українського дому в Коломиї, в одному з пунктів якого зазначалося: «Створення бібліотеки з читальнею, музею етнографічного та господарсько-промислового». На засіданні Ради Товариства 1892 р. оголосили про збір «старожитностей» для майбутнього музею.

1896 року розпочалося досі небачене за масштабами будівництво першої української інституції, у якій мріяв розмістити музей відомий на Галичині громадський діяч, організатор та фундатор будівництва Народного дому в Коломиї, греко-католицький священик Йосафат Кобринський. Політичні, а особливо фінансові справи дещо гальмували здійснення проекту. Коли організатор, натхненник та основний меценат Йосафат Кобринський помер, справу музею відклали на багато років. Відтак, аж через чверть століття розпочав втілювати ідею в життя внучатий племінник отця Йосафата Володимир Кобринський. Будучи членом Українського національно-демократичного об'єднання, яке опиралося на ідеологію державності і соборності України, та маючи гіркий досвід боротьби у 1918-1919 рр., В. Кобринський з величезним запалом кинувся у вир праці. Він розумів, що завдяки музею можна розвивати національну самодостатність. Ентузіаст із запалом збирав культурні надбання сторіч, щоб зберегти їх для майбутніх поколінь.

У 1925 р. Володимир Кобринський розробив структуру музею, а 18 травня 1926 р. представив її на обговорення Управі Товариства «Український Народний Дім». Через місяць, 12 червня 1926 р., на поточному засіданні Товариства В. Кобринському доручили опрацювати програму і проект майбутнього музею. Шість місяців наполегливої роботи увінчались успіхом. 13 листопада 1926 р. на засіданні Товариства Українського Народного Дому схвалили програму і статут музею та затвердили його назву – «Український народний музей ім. о. Йосафата Кобринського». Володимир Кобринський став першим директором і на багато років єдиним працівником музею. Ідею створення музею підтримав Митрополит Андрей Шептицький, який передав до музею експонати та три кубічні метри кедрини, з якої виготовили вітрини для одягу. Та були й такі, які не вірили у створення музею, всіляко висміювали В. Кобринського та перешкоджали йому. Попри труднощі, 31 грудня 1934 р. музей все-таки урочисто відкрили.

Старі будинки у стилі бароко, бруківка на вузьких дорогах, орнаменти вишиванок чи візерунки писанок. Саме такі спогади залишаються в туриста після відвідин Коломиї. Така вона ззовні. Але мало хто знає наше місто зсередини. Бо Коломия не тільки "писанкова", як всі звикли казати, а й "літописна". Нашому місту 776 років. За його кремезними плечима багата історія. Бо ж першу писемну згадку про Коломию зафіксовано в 1241 році. Тому важливо не тільки прогулятись центральними вулицями, а й зазирнути за кулісу історії.

Дуже зручним є те, що всі експозиційні кімнати музею поділені за тематикою: археологія, освіта, релігія тощо. Неможливо пройти повз кімнати радіо, де розміщені радіоприймачі минулого століття. Тут можна побачити безліч архівних документів, фото, предметів побуту. Крім того, саме в цьому будинку знаходяться єдині в місті вітражі.

Сьогодні арт-простір «Світовид» – це зв'язок столітнього минулого з сьогоденням та величним майбутнім України. Це велика територія, де зосереджено концертний зал «Габсбург», названий на честь імперської родини як вияв подяки за ансамбль споруд. Він і нині служить коломиянам як культурний осередок. Також це картинна галерея «Коло Ми Я». Назву не просто розділили на три частини. Пояснюють це так: Я і Ми створюємо КОЛО культурно-мистецького життя Коломиї, яке, обертаючись, прославлятиме наш з вами рідний край. "Світовид" - це зв'язок столітнього минулого з сьогоденням і великим майбутнім України.

Найбільший на Прикарпатті, та й взагалі неповторний в Україні. Нічний ринок вишиванок у Коломиї не порівняти ні з чим на світі. Тут вирує своє життя. Про нього знають всі місцеві, але й туристів тут теж частенько можна зустріти. Доступні ціни й великий вибір – ось що приваблює покупців. Щотижня вночі з середи на четвер місцеві мисткині продають свої вишивані вироби. Тут, на території приблизно трьох тисяч квадратних метрів, розташовані й торгівельні палатки, й впорядковані дерев'яні будиночки-магазини, а є й майстрині, які пліч-о-пліч стоять зі своїми вишиванками, утворюючи різнокольоровий вишиваний коридор, пройти, чесно кажучи, в якому не так просто через велику кількість як продавців, так і покупців. На запитання, чому саме з середи на четвер та чому вночі, а не вдень працює ринок – відповіді мені не міг дати жоден продавець. Вже більше 5 років люди продають саме на цьому місці. Вони вже звикли до такого графіку. А раніше, коли ще ринок не був впорядкований, багато років продавали просто неба на дорозі, яка пролягає поруч.