Путівник міста писанкового: на що туристу обов'язково треба подивитися у Коломиї, щоб закохатися в це місто


Переповнене людьми «корзо» (стометрівка – ред.), двоповерхові будівлі австрійського стилю, ошатна ратуша в середмісті. І це ще не повний список того, чому туристи їдуть до столиці Покуття – Коломиї.
Містечко розташоване в Західній частині України, його площа – 41,1км². Значною перевагою міста є дух, який уже 777 років не покидає його. Кожен, хто відвідує Коломию, насолоджується естетично, відпочиває духовно, закохується щиро в цей край, бо подивитися справді є на що!



МУЗЕЙ ПИСАНКОВОГО РОЗПИСУ

Коломия – писанкове місто. І кожен, хто приїздить сюди, знає про це. Тому цей музей став уже візитівкою міста над Прутом. Своєю незвичною формою він і приваблює туристів.



"З 70-х років наукові співробітники Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського здійснювали чисельні експедиції в гори, де збирали писанки, записували традиції, обряди, пов'язані з писанковим розписом, тобто починали формувати цю колекцію, яку було започатковано ще в 30-их роках ХХ століття першим директором музею Гуцульщини Володимиром Кобринським. Варто зазначити, що найстаріша писанка в колекції нашого музею має понад п'ятсот років. До слова, ця писанка є найдавнішою і в Україні. Як і всі писанки в колекції, теж пройшла консервацію" - розповідає ОКСАНА ЯСІНСЬКА, завідувач Музею писанкового розпису










Щоб зберегти писанку впродовж багатьох років, в музеї використовують метод консервації сирого яйця. Цю техніку реставрації винайшли головний охоронець фондів музею Гуцульщини Любомир Кречковський і лаборант Марія Боледзюк.

Фонд музею постійно поповнюється. Зараз колекція налічує більше 12 тисяч експонатів не тільки з України, а й з цілого світу: Румунії, Польщі, Німеччини, Канади, США, Китаю, Японії, Індії, Ізраїлю, Ефіопії та багатьох інших країн.Тут є писанки, мальованки, шкрябанки, створені на курячій, гусячій, страусовій чи навіть перепелиній шкаралупі.











ПОКУТСЬКИЙ БУДИНОК СКАРБІВ

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського – це перлина й гордість коломиян. Він є першим на теренах Західної України культурно-мистецьким осередком, де зібрано понад 50 тисяч унікальних пам'яток народної творчості.



Історія становлення музею


Трішки забігаючи наперед, зазначимо, що Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського був заснований у 1926 році в будинку Народного дому. Та декілька років до цього, а саме 27 грудня 1886 р., намісництво у Львові затвердило статут Товариства Українського дому в Коломиї, в одному з пунктів якого зазначалося: «Створення бібліотеки з читальнею, музею етнографічного та господарсько-промислового». На засіданні Ради Товариства 1892 р. оголосили про збір «старожитностей» для майбутнього музею.


1896 року розпочалося досі небачене за масштабами будівництво першої української інституції, у якій мріяв розмістити музей відомий на Галичині громадський діяч, організатор та фундатор будівництва Народного дому в Коломиї, греко-католицький священик Йосафат Кобринський. Політичні, а особливо фінансові справи дещо гальмували здійснення проекту. Коли організатор, натхненник та основний меценат Йосафат Кобринський помер, справу музею відклали на багато років. Відтак, аж через чверть століття розпочав втілювати ідею в життя внучатий племінник отця Йосафата Володимир Кобринський. Будучи членом Українського національно-демократичного об'єднання, яке опиралося на ідеологію державності і соборності України, та маючи гіркий досвід боротьби у 1918-1919 рр., В. Кобринський з величезним запалом кинувся у вир праці. Він розумів, що завдяки музею можна розвивати національну самодостатність. Ентузіаст із запалом збирав культурні надбання сторіч, щоб зберегти їх для майбутніх поколінь.


У 1925 р. Володимир Кобринський розробив структуру музею, а 18 травня 1926 р. представив її на обговорення Управі Товариства «Український Народний Дім». Через місяць, 12 червня 1926 р., на поточному засіданні Товариства В. Кобринському доручили опрацювати програму і проект майбутнього музею. Шість місяців наполегливої роботи увінчались успіхом. 13 листопада 1926 р. на засіданні Товариства Українського Народного Дому схвалили програму і статут музею та затвердили його назву – «Український народний музей ім. о. Йосафата Кобринського». Володимир Кобринський став першим директором і на багато років єдиним працівником музею. Ідею створення музею підтримав Митрополит Андрей Шептицький, який передав до музею експонати та три кубічні метри кедрини, з якої виготовили вітрини для одягу. Та були й такі, які не вірили у створення музею, всіляко висміювали В. Кобринського та перешкоджали йому. Попри труднощі, 31 грудня 1934 р. музей все-таки урочисто відкрили.



Чому не маєте права пройти повз

28 серпня 1992 року генеральним директором Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття стала Ярослава Ткачук, заслужений працівник культури, член Національної спілки народних майстрів України. За 25 років важкої праці та безмежних зусиль Ярославі Юріївні вдалося чимало зробити для музею: удосконалити його до європейського рівня, налагодити постійну співпрацю із закордонними колегами, створити веб-сайт музею тощо.




28 серпня 1992 року генеральним директором Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття стала Ярослава Ткачук, заслужений працівник культури, член Національної спілки народних майстрів України. За 25 років важкої праці та безмежних зусиль Ярославі Юріївні вдалося чимало зробити для музею: удосконалити його до європейського рівня, налагодити постійну співпрацю із закордонними колегами, створити веб-сайт музею тощо" - каже Ярослава Ткачук, директор Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського




МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МІСТА

Старі будинки у стилі бароко, бруківка на вузьких дорогах, орнаменти вишиванок чи візерунки писанок. Саме такі спогади залишаються в туриста після відвідин Коломиї. Така вона ззовні. Але мало хто знає наше місто зсередини. Бо Коломия не тільки "писанкова", як всі звикли казати, а й "літописна".
Нашому місту 776 років. За його кремезними плечима багата історія. Бо ж першу писемну згадку про Коломию зафіксовано в 1241 році. Тому важливо не тільки прогулятись центральними вулицями, а й зазирнути за кулісу історії.



Дуже зручним є те, що всі експозиційні кімнати музею поділені за тематикою: археологія, освіта, релігія тощо. Неможливо пройти повз кімнати радіо, де розміщені радіоприймачі минулого століття. Тут можна побачити безліч архівних документів, фото, предметів побуту. Крім того, саме в цьому будинку знаходяться єдині в місті вітражі.




"Десятки років вітражі знаходилися у занедбаному стані, і тільки в 2000 році під час капітального ремонту будинку івано-франківські реставратори М. Сарапін, В. Ткаченко, М. Кривко відреставрували та частково відновили їх" - каже Михайло Арсак, директор музею



ЗЛИТТЯ МИСТЕЦТВ






Цей дім - неоціненний подарунок місту від родини Бережницьких, громадських та культурно-мистецьких діячів. За свідченнями, будівля, у якій сьогодні діє «Світовид», була збудована династією Габсбургів для військових потреб. З приходом більшовиків архітектурна споруда має трагічну та болючу історію для українців. До 50-х років минулого століття там діяв слідчий ізолятор НКВД, або так звана катівня для декількох тисяч незламних українців.
















Сьогодні арт-простір «Світовид» – це зв'язок столітнього минулого з сьогоденням та величним майбутнім України. Це велика територія, де зосереджено концертний зал «Габсбург», названий на честь імперської родини як вияв подяки за ансамбль споруд. Він і нині служить коломиянам як культурний осередок. Також це картинна галерея «Коло Ми Я». Назву не просто розділили на три частини. Пояснюють це так: Я і Ми створюємо КОЛО культурно-мистецького життя Коломиї, яке, обертаючись, прославлятиме наш з вами рідний край. "Світовид" - це зв'язок столітнього минулого з сьогоденням і великим майбутнім України.



ВИШИВАНКОВИЙ РИНОК

Найбільший на Прикарпатті, та й взагалі неповторний в Україні. Нічний ринок вишиванок у Коломиї не порівняти ні з чим на світі. Тут вирує своє життя. Про нього знають всі місцеві, але й туристів тут теж частенько можна зустріти. Доступні ціни й великий вибір – ось що приваблює покупців.
Щотижня вночі з середи на четвер місцеві мисткині продають свої вишивані вироби. Тут, на території приблизно трьох тисяч квадратних метрів, розташовані й торгівельні палатки, й впорядковані дерев'яні будиночки-магазини, а є й майстрині, які пліч-о-пліч стоять зі своїми вишиванками, утворюючи різнокольоровий вишиваний коридор, пройти, чесно кажучи, в якому не так просто через велику кількість як продавців, так і покупців.
На запитання, чому саме з середи на четвер та чому вночі, а не вдень працює ринок – відповіді мені не міг дати жоден продавець. Вже більше 5 років люди продають саме на цьому місці. Вони вже звикли до такого графіку. А раніше, коли ще ринок не був впорядкований, багато років продавали просто неба на дорозі, яка пролягає поруч.








Тут кожен знайде те, що йому до душі. Чоловічі, жіночі, довгі, короткі, дешеві й дуже дорогі, ручної роботи або ж машинної вишивки…
"На кожен товар є свій покупець", – жартують продавці. Але, правду кажучи, вишиванок з-під машинки значно більше. Вони й дешевші, й потребують менше часу. Таких за тиждень можна вишити декілька. Щодо ручної роботи, то ціни значно вищі, але й якість, відповідно, краща. А якщо ж ви не знайшли кольору, який пасує, або розмір завеликий, то місцеві мисткині готові вишити спеціально для вас таку сорочку, яка точно підійде.
Але не тільки вишиванки тут можна придбати. Є великий вибір віночків, запасок, крайок, а також ниток та полотна для вишивання.