Ковалівка. Село з неселянським менталітетом. Спецпроект "Поїхали на ближчі села"

Село Ковалівка на традиційне українське село з сіножатями, пасовищами, трударями-землеробами не дуже-то й схоже. Більше виглядає на містечко, і не лише за інфраструктурою, а навіть за ментальністю його мешканців. Звідси походять багато професійних музикантів, науковців, митців. У центрі села "возсідає" величезний будинок культури, місцеві кажуть, він входить у десяток найбільших в Україні.Ковалівка почала стрімко розбудовуватися за радянської влади. У повну силу працювали два заводи - "Індуктор", який виготовляв деталі до літаків, та "Меткабель". До півтисячі робітників трудилися в шахті на видобутку бурого вугілля.Колишній шахтар Василь Сидоренко згадує: будувалися гуртожитки, багатоквартирні будинки. Робота на шахті була важкою, але добре оплачуваною. Траплялося, що копальню затоплювало, одного разу так затопило, що люди заледве встигли вибратися на поверхню. Відтак шахта стала нерентабельною, і її в 1968 році закрили.Сьогодні про вигасле життя підприємств у селі нагадують лише порожні сумні приміщення й великі подвір'я з пророслою крізь асфальт травою. Разом з тим, згадка про колишнє промислове буяння не навіює ностальгії, а так собі - світлий спогад. У цьому намагалася нас переконати сільський голова Руслана Венгринська. І слід сказати - переконала, познайомивши з людьми, якими село пишається. Про них буде мова трохи нижче.Журналістів "Дзеркала" зустріли біля церкви душпастирі двох провідних конфесій - греко-католицький священик Руслан Надвірнянський та православний Київського патріархату отець Юрій Ужитчак. Прихожани цих двох конфесій відвідують службу Божу почергово. Конфлікти відійшли в минуле. Храм побудовано в 1893 році. Від 1960 до 1989 року церква не діяла, а саме приміщення слугувало картинною галереєю. До честі мешканців слід відзначити, що їхніми стараннями збереглися старовинні настінні розписи - стіни були задраповані тканиною. Зберігся й безцінний раритет - Євангеліє випуску 1891 року, фактично, ровесник церкви.Робочі місця в Ковалівці створюють декілька успішних підприємців. Серед таких - Оксана Дмитрук, яка керує виробництвом молодіжних жіночих суконь торгової марки "Одіс". Сукні реалізуються по всій Україні, а також у Молдові та Білорусі. Мають свій магазин і в Коломиї.Є також два підприємства, де виготовляють новорічно-різдвяні ялинки - підприємців Петра Білінського та Петра Дмитрука. Підприємство Білінського "Ялинки від білки" - це сімейний підряд. Тут стоїть найновіше обладнання. Ялинки Білінського, як і сукні Оксани Дмитрук, купують по всій Україні, а днями буде підписана угода з Азербайджаном на постачання продукції. Ялинкова ж фірма Петра Дмитрука називається "Сіга-груп" і виготовляє 16 видів ялинок. Два Петра - один одному і конкуренти, і партнери. Трохи дивно, але факт. У Ковалівці таке можливо...Попри дорогу впадає у вічі архітектурно довершена споруда, це - кафе "Забава", якого тримають брати Роман і Петро Бурдуланюки. Тут проводять, власне, забави - весілля, хрестини, дні народження. Два банкетні зали по 80 осіб у кожній здатні помістити будь-яке товариство.Поки ми оглядали ялинки й думали про Різдво, поки захоплювалися нововідкритою "Забавою", нас уже біля будинку культури чекав народний аматорський хор. Звучала в'язанка українських народних пісень. Звучала якщо і не на все село, то на все "робітниче поселення" вже точно. А гітарист-бард Ярослав Рибак додав усьому нашвидкуруч організованому концерту меланхолійного настрою щемкою піснею "Де ти, там я".Жодне свято в селі не обходиться без участі вчительки музики Галини Юзюк. Вся її родина - професійні музиканти. Сини закінчили Лвівську консерваторію, внучка навчається в Київській консерваторії, а внук - у Харківській.Побувати в Ковалівці й не відвідати Марію Боєчко - було б як мінімум неетично. Жінка пише вірші, видає збірки "Джерельних дзвонів", вишиває, розмальовує тарелі, гуртує довкола себе молоді таланти. Її віддавна знають на всій Коломийщині.Якщо вже говорити про молоді таланти, то не можемо оминути увагою восьмикласницю Галину Лесюк. Дівчина двічі вигравала всеукраїнський мовно-літературний конкурс імені Тараса Шевченка. Вона єдина в області другий рік поспіль отримує за свої перемоги Президентську стипендію.

КОВАЛІВСЬКИЙ  "РЕНЕСАНС"


    Проживають у Ковалівці два художники, цілком різні за мистецькими напрямками: Богдан Книжко працює в стилі реалізму, малює пейзажі, портрети, розписував церкви, намалював сотні образів. Він на всі руки мастак - сам поставив хату, в якій нині мешкає разом з дружиною. А другий художник Микола Котлярчук працює в модерновому стилі. Його картини приховують складний внутрішній світ людини. Він не перемальовує дійсність, а творить свою власну реальність. Пан Микола ще пише сатиричні вірші, грає на кількох музичних інструментах, займається ковальством. Даруйте за перебільшення, але приходить на згадку доба європейського Ренесансу, коли талановитий муж був талановитий в усьому.Завітали ми й до хати відомого не лише в Україні скрипкового майстра Василя Мартищука. Цей чоловік вартує окремого нарису. Він знає секрети, як змусити дерево співати. Виготовляє скрипки моделі Страдіварі. Скрипковим майстром був його дід, який дещо передав онукові у спадок. Пан Василь свого часу працював на замовлення для Московської експериментальної фабрики музичних інструментів, на якій виготовлялися інструменти для лауреатів різних музичних конкурсів. Скрипки Мартищука займали призові місця на конкурсах музичних інструментів, а в 1988 році його скрипка перемогла на конкурсі імені Страдіварі в Генуї - на батьківщині славетного майстра.Гостинно нас зустріла на своєму обійсті доволі літня мешканка села вишивальниця й оповідачка історій Марія Ясінська (мама заслуженого художника Мирослава Ясінського). Шкода, що наш час добігав кінця й багато дечого послухати ми не встигли. А то дізналися б детальніше про життя села за Польщі, про те, що в Ковалівці "ніколи не було ні поляка, ні жида, не було корчми, а була хата-читальня". Громадським способом будувався Народний дім, а в ньому аматори ставили вистави за мотивами української драматургічної класики. Або - про історію з церковними дзвонами: "Як прийшли німці, хотіли дзвони забрати. Але мій тато з іншими чоловіками їх сховали, закопавши в землю. Після німців дзвони відкопали, а як прийшли совіти, то наші їх закопали знову, аж доки у 1989 році не відкрили церкву..."."Тепер ви самі переконалися, що Ковалівка - трохи не таке село, як усі села, - хвалиться наприкінці нашого гостювання головна господарниця села Руслана Венгринська. - Бачите, як довкола чисто, які доглянуті обійстя, які таланти у нас дозріли! Маємо лише один головний біль - дорога і клуб. Як не збережемо клуб від руйнації, собі не пробачимо. Бо такого клубу нема ніде".Андрій МАЛАЩУК

Фото: Андрій КАНЯ