Вчора у Києві поховали коломиянку, актрису Оксану Батько-Нищук. Некролог виклав у Фейсбук її чоловік - Міністр культури Євген Нищук. У прощальному слові дружини він згадав і її дитинство, роки, прожиті разом, та її театральні плани. Оксана Батько-Нищук народилася в самобутньому писанковому покутському містечку на Прикарпатті – в місті Коломия. А саме 27 вересня 1973 року у сім’ї інженерів Володимири Степанівни та Василя Михайловича. Окрім неї, в сім’ї є дві сестрички — Інна — вчителька з вокалу у музичній школі та молодша Ірина — дизайнер, театрал, директор театру “Сузір’я”. ”Три квітки росли батькам на радість. До першого класу Оксаночка пішла до славетної Коломийської школи №1, де вже вчителі і директор Світлана Козлова бачили в ній велике майбутнє. Вона встигала все – бігати на малювання, клас скрипки, а, найголовніше, потрапила у легендарний народний танцювальний колектив “Покуття” під орудою Дани Петрівни Демків. З яким, автентичністю виконання вони вражали не тільки українців, але і глядачів у Греції, Америці, Польщі. Цей колектив і після навчання у школі залишився для неї рідним”, — йдеться у некролозі. Далі йдеться про знайомство майбутнього подружжя, їхнє весілля, яке за гуцульською традицією гуляли в Коломиї, роботу над дипломною виставою Оксани, ролі Мавки у “Лісовій Пісні”: ”Вона була настільки талановитою та зрілою, що невдовзі, коли у Національному Театрі імені Івана Франка задумали цю ж постановку, то звернули увагу на Оксану, запросили до театру і одразу зробили невід’ємною частиною цього славетного колективу франківців. Це була знакова робота на все її життя”. В той же час, у цьому вирі кохання, почало битися серце синочка Оксани та Євгена, з ним в утробі вона продовжувала грати вистави. В 1994 році 14 вересня народився син Олекса... Оксана Нищук завжди наголошувала: “Я не граю в театрі на сцені – я там живу. В кожному образі”. На здоров’ї актриси відбилося те, що у якийсь період нових робіт не з’являлося. Це психологічно складно переносила вразлива душа актриси. З’явився надлам. Вже в останній період вона почала репетирувати “Санацію” за Вацлавом Гавелом. І була, як зазвичай, переконливою та талановитою. ”Багато хто тоді казав – “Сяня в цій ролі була б геніальною, бо, здається, її писали просто під неї”. Та й вона сама аж світилася, готуючись до ролі. Її багатства духу, таланту, любові, вистачило б ще на багато ролей. І на те, щоб обіймати родину, друзів, колег, просто бабусь на вулицях, але тендітне тіло, хрупке серце не витримало. Уві сні вона тільки схлипнула. Завмерше тіло випустило невинну душу, яка буде споглядати на нас і завжди буде в наших серцях і нашій пам’яті”, — йдеться у некролозі. <p>