Здавен людей цікавило походження назви рідного села чи міста. І що ця назва була незрозуміліша, то більше існувало її тлумачень.
При цьому допускали дві суттєві помилки: 1. Шукали розгадки в сучасній літературній мові чи діалекті 2. Не бачили на власні очі того міста чи села, про які писали. Це стосується й досліджень про Коломию...
Першими відомими нам істориками, які висунули гіпотезу про походження назви нашого міста, були польські дослідники минувшини Міхал Балінський (1794 — 1864) і Тимотеуш Ліпінський (1797 — 1856), які впродовж 1843 — 1846 рр. видали у Варшаві 3-томник у 4-х частинах «Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym» («Старожитності Польщі з історичного, географічного та статистичного поглядів»). Згодом ще низка істориків, мово- і краєзнавців висунули свої припущення й версії щодо походження назви міста над Прутом. Найґрунтовнішим дослідженням на цю тему є «Таємниця віків» Степана Андріїшина (Червоний прапор [Коломия]. — 1990. — 29 серпня, 7 вересня, 15 вересня, 26 вересня, 5 жовтня, 10 жовтня, 19 жовтня, 24 жовтня, 2 листопада, 10 листопада, 21 листопада.).
Автор цієї розвідки пропонує свою гіпотезу, але спочатку нагадає читачам усі дотеперішні версії, аналізуючи їх.
Отже, за 170 років науковці, мово- і краєзнавці запропонували такі свої версії й припущення щодо походження назви Коломия:
- Від санскритських слів «кала» (коло) і «мига» (мия), що означає Чорна ріка, Чорнорічка. Це версія професійного санскритолога С. Наливайка.
Справді, в Коломиї є Чорний Потік, який у давнину міг бути рікою. Однак не більшою за Прут. Якщо назва міста не прив’язана до Пруту, то чому вона мала б бути прив’язаною до Чорного Потоку? Але найголовніший контрарґумент полягає в тому, що Чорний потік пливе рівнинною місцевістю, в той час як давнє місто стояло на горі.
- Від санскритських слів «кула» (куля) і «мауа» (мая), що, на думку санскритолога-аматора В. Кобилюха зі Львова, означає «дивовижні будинки», «чудодійне господарство» або «чарівна родина». Очевидно, це неправдоподібна версія, а скоріше якесь романтичне, казкове пояснення.
- Від латинського слова «Colonia», що означає «колонія», тобто військова залога Стародавнього Риму. Дехто уточнював, що йдеться не про військову колонію, а торговельно-виробниче поселення.
Ця версія дуже давня і доволі поширена. Щоправда, прихильники цієї версії не пояснювали, чому саме наше місто назвали Колонією, а решту таких самих колоній назвали інакше. Очевидно, ця помилкова версія з’явилася на основі помилкових написань нашого міста на європейських мапах. Відомо, що на деяких давніх картах фіґурувало зрозуміле європейцям Colonia, а не загадкове Colomia. Тепер ми вже переконалися, що значно раніше, і в 1507 р. на римській мапі, і в 1513 р. на страсбурзькій мапі — Коломия зазначена як Colomia, а не Colonia. Йдеться про те, що картографи допускали лінґвістичні помилки.
У першій літописній згадці (1241 р.) йдеться про «коломийську сіль», а 1395 р. польський король Ягайло надав маґдебурзьке право Colomia in terra Russia, а не Colonia.
- Від латинського «Sol» («Соль») — божок Сонця, що нібито дорівнював давньослов’янському божкові Сонця — «Колу», а потім замінив його. Відповідно коломиєць, той, що варив сіль, став солеваром.
Версія заплутана, непереконлива, зокрема, її автор не подає джерела, в якому доведено, що дослов’янського божка називали Колом і що Соль замінив Кола. Але коли ми зазирнемо до етимологічного словника, то довідаємося, що старослов’янське слово «соль» своїм корінням сягає не лише латинського «sal», але й ґотського «salt», а далі — спільного індоєвропейського «sal». Отже ж, сіль є справді одним з найдавніших світових промислів. Відомий український археолог Л. Крушельницька доводить, що солеваріння на Прикарпатті відоме від доби енеоліту. Тобто, 4-3 тисячі років до Різдва Христового у нашому краї вже варили сіль з соровиці! А, як знаємо, саме на той час припадає період Трипільської культури. Оскільки на височині, де тепер Воскресінецька гора, гора Корнів у Корничі й Грушеві та хребет гірських територій с. Спаса, виявлені трипільські поселення, то цілком логічно, що вони вже знали соляний промисел. Що «сіль» і «Коломия» пов’язані історично — це здається вірогідним, але вони не пов’язані лінґвістично, тобто мовними нитками.
- Від латинської «соllum» (коллум) та «meum» (меум), тобто «мій гірський перевал».
Щодо гірського перевалу, то справді, на теренах (Воскресінецька гора й околиці), де стояло якесь протомісто чи перша Коломия, міг бути перевал. Але при чому тут «мій»? Чий?
- Від арабського слова «каламі», що означає «знавець Корану».
Знавці Корану на наші терени могли заходити і як мандрівники, і в складі вояків-нападників з азійських степів. Але в тому випадку вони були тут короткочасно, і ніхто з корінних наших предків не міг на їхню честь назвати місто.
- Від угорського короля Калмана чи Коломана, який жив у 1208 — 1241 рр. Цю версію люблять поляки, однак її не важко спростувати. По-перше, Коломия існувала ще задовго до того як у Х ст. до Європи з-за Уралу прийшли мадяри. По-друге, Коломанова історія в Галичині вельми строката і він не міг тут закоренитися, бо галичани виступили проти нього. Тож, чи могли після його короткого володарювання корінні русини залишити назву з його іменем? Та й угорських назв населених пунктів більше поблизу ніде не зафіксовано. По-третє, треба б прихильникам цієї версії послухати як вимовляють самі мадяри ім’я цього короля — Коломан, Кальман чи Калман? І раз уже його іменем назвали наше місто, то чому воно так і не називається — Калман (Коломан) або Калманварош (варош — по-угорськи місто), а Коломия?
- Від легендарного молдовського володаря Кольомея.
Це припущення невідомо звідки взяте і кого стосується.
- Від румунського (волоського) «culmea» («кулмеа») — «горб», «холм», «верх».
Це припущення доволі доказове, хоча його автори не поцікавилися, чи слово «culmea» («кулмеа») є питомо румунським (волоським), чи вони запозичили його з латинської або якоїсь іншої прадавньої мови?
- Від тюркських, зокрема половецької, мов, де «каламиє» означає «податок».
Версія не доказова, бо з історії невідомо, чи перед монголо-татарськими часами хтось зі степових азійських кочівників збирав податки на нашому Покутті. А якщо й збирали, то не лише в нашому місті, але й в інших містах. І за логікою, всі ті міста мали б називатися Коломиями.
- Від старослов’янського «коло» і молдовського (волоського) «мил», тобто поселення «коло милу» (намулу, болотистої місцини).
Версія непереконлива, бо місто мало існувати ще задовго до того, як на наші терени почали проникати волохи й молдовани. Історики датують їхнє пастуше вторгнення Х століттям. Зрештою, чому поселятися коло намулу чи болота, якщо є ліпша місцевість?
- Від старослов’янського «холм» (пагорб) і «мия» (ріка) під ним.
Версія близька до правдивої, хоча ніде в лінґвістичних джерелах не зафіксовано, що наші предки ріку називали «миєю». Цю версію, здається, придумали самі автори версій, яких згодом спростували поважніші дослідники.
- Від поширеного в слов’янських мовах «коломійя», «коломія», «коломиє», «коломийє», тобто «сліди від коліс», «жолобок-колія», «вибій, наповнений водою».
Версія близька до правдивої, бо ж у давнину й справді на Покутті були болотисті дороги. Але вони такі були не лише в тутешній місцевості, але й очевидно скрізь. Чому тоді саме наше місто назвали за оцими «слідами від коліс»?
- Від давньослов’янського танцю «Коло».
Безперечно, наші предки та й ми танцюємо в колі, ба навіть є славний чоловічий космацький танець, щоправда, не «Коло», а «Колесо». Тож чи був танець «Коло» в давнину? І якщо був, то чому на його честь мали б назвати місто? Це неправдоподібна версія.
- Від давнього й невідомого нам чоловічого імені Коломий.
Цю версію породила одна-єдина коломийка, яка записана в тритомнику «Коломийки» (Львів), який упорядкував В. Гнатюк. Вона починається словами: «Наш Коломий, наш Коломий дома не ночує». Оскільки упорядник невідомо чому написав «Коломий» з великої літери, то читачі повважали, що йдеться про чоловіче ім’я. Але, здається, тут співається радше про мешканця Коломиї чи Коломийщини або ж про того коломийця, що варить сіль чи продає її.
- Від прийменника «коло» («біля») і дохристиянського божка Мий, тобто поселення «коло Мия».
Звідки взявся той Мий — невідомо, адже слов’янська міфологія не знає такого божка. Мабуть, його видумали краєзнавці-вигадники (є й такі). Тому ця версія помилкова.
- Від прийменника «коло» (біля) і ріки, яку в давнину називали «мий» чи «мия», чи навіть Миява, Міява. Тобто, «Коломия» — це поселення біля ріки.
Вище вже зазначено, що в лінґвістичних джерелах не надибуємо повідомлень про те, що наші предки ріку називали «миєю». Хоча прадавні міста здебільшого засновані на пагорбах поблизу рік.
- Від потоку Коломийка.
Це дуже проста версія, щоправда її автори не ламали собі голову, від чого походить назва самого потоку.
- Від іменника «коло» (колесо) і дієслова «мити», тобто, що візники, фірмани мили у водах (потоках, ріці) колеса, коли приїжджали до поселення.
Ця версія надзвичайно поширена і дуже подібна до пункту 13. Тут слід зауважити, що польське слово «коло» — це українське «колесо», отже наші прапредки мали б якось інакше назвати місто — Колемия чи Колесомия. Однак версія непереконлива, бо ж у давні часи мили колеса скрізь, де була можливість і потреба. Якісних доріг тоді не було, а рік і потоків не бракувало.
- Від «коло» — «корби», «криниці», з якої брали воду «мити»(ся).
Версія непереконлива, бо криниць було багато і вони не давали назву містам. Та й чи копали тоді криниці, коли вже була Коломия, чи просто черпали води в джерелах і природних криничках?
- Від давнього пристрою-механізму «коломия», який могли використовувати в соледобувних промислах.
Це лише припущення у контексті солеварних промислів і давніх поселень. Лінґвісти не зафіксували назви такого пристрою-механізму.
Як переконуємося, Коломия за версіями щодо своєї назви могла б очолювати список лідерів. Про що це свідчить? Лише про одне: назва надто прадавня!
Продовження буде...
Микола САВЧУК