Рік тому під Бахмутом загинув Герой України Дмитро Коцюбайло, Да Вінчі. За 27 років життя він став культовим воїном і командиром у ЗСУ. Forbes згадує, яким був шлях легендарної особистості. Текст з журнального номеру за квітень 2023 року.

10 березня 2023 року на київському Майдані Незалежності зібралися тисячі військових та цивільних, які прийшли провести в останню путь лейтенанта Дмитра Коцюбайла, відомого всій країні як Да Вінчі. Перед труною не лише його побратими, а й вищі армійські чини: керівник розвідки Міноборони Кирило Буданов, міністр оборони Олексій Резніков та головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Главком давно знав і товаришував із Да Вінчі. «У нас було багацько мрій і планів, які ми потроху реалізовували, – каже він на прощання воїну, – але ти маєш бути впевнений, що ми не лише помстимося, а й переможемо».

На панахиду, що відбувалась у Михайлівському Золотоверхому соборі, віддати шану воїну прийшов Володимир Зеленський.

Forbes дослідив, які риси, навички та вчинки дозволили 27-літньому уродженцю села Задністрянське на Івано-Франківщині Дмитру Коцюбайлу стати легендою в українській армії. 2022 року Forbes включив Дмитра до списку «30 до 30» молодих українців, які відбудовуватимуть країну.

Цінувати чуже життя
Перша причина стає зрозумілою з обставин його загибелі. 7 березня о п’ятій ранку Коцюбайло виїхав на бойові позиції батальйону «Вовки Да Вінчі», який він очолював, поблизу Бахмута. Зазвичай росіяни розпочинають обстріли з самого ранку.

Цього разу обстріл, який розпочався пізніше, застав Да Вінчі біля спостережного пункту. Дмитро наказав бійцям сховатися в укритті, сам чекав коло входу, аби переконатися, що всі в безпеці, розказує його заступник – капітан Юрій Капустяк, позивний Капуста. Коли Да Вінчі вже збирався зайти в укриття, біля нього розірвалася мінометна міна, один з уламків влучив у шию. «Я – трьохсотий», – встиг сказати Да Вінчі, розповідає Капустяк.

Комбату надали першу допомогу і повезли у стабпункт. «Я почула по рації: «У нас важкий 300-й», – пригадує Аліна Михайлова, яка очолює медичну службу батальйону «Вовки Да Вінчі». – У цей момент у мене все впало, я зрозуміла, що це він».

На точку зустрічі з командою медичної евакуації пораненого Да Вінчі довіз його заступник Капуста. «Аліно, вибач», – він упав на коліна перед Михайловою, коли вона побачила, як комбата переносять до швидкої – тоді він уже був непритомний і не дихав. По дорозі до лікарні Краматорська Михайлова допомагала іншим лікарям реанімувати Дмитра.

У шпиталі лікарі продовжили реанімацію Да Вінчі. «Я чекала біля реанімації приблизно хвилин 40. Ніхто не хотів виходити й говорити мені, що він помер. Нарешті один із лікарів вийшов, подивився на мене так, що я все зрозуміла. Я сказала йому: «Ні, не кажи цього», – розповідає Михайлова.

«Командир завжди так робив за будь-якої небезпеки, – пригадує боєць батальйону Микола Шафалюк, сержант із позивним Бугай. – Доки не переконається, що всі в безпеці, сам в укриття не заходить».

Жити справою 

«Він був людиною війни, – пригадує друг Да Вінчі, командир штурмової роти «Гонор» у складі «Вовки Да Вінчі» Сергій Філімонов, псевдо Філя. – Його цікавила лише перемога та кохана дівчина. Більше нічого». «Він пішов на Майдан у 18 років, одразу після нього – на війну», – розповідає Михайлова. Приєднався до штурмової роти ДУК ПС.

Бугай, який воював пліч-о-пліч із Коцюбайлом з 2014-го, згадує цікаву деталь з його біографії: «Коли я був у нього в гостях у Бовшеві, Дмитро показував мені криївку, як у воїнів УПА, яку викопав і обладнав сам, коли йому було 12 чи 13 років». «Да Вінчі – онук воїна УПА, цього нікуди не діти, дух свободи рвався з нього назовні», – каже один із перших командирів Коцюбайла Олександр Карась, позивний Подолянин.

Саме він наполіг, щоб у 2016-му 21-річного Дмитра призначили командиром штурмової роти. «Тодішній комбат був дуже проти, казав, що він ще малий», – пригадує Бугай, – але Подолянин, який тоді був ротним, не відступив». Олександр Карась так пояснив свій вибір: Да Вінчі шукав можливості взяти участь у бойових операціях і часто був у них командиром, реального військового досвіду у 21-річного хлопця вже тоді було достатньо.

2014 року Коцюбайла було тяжко поранено. Він не дочекався завершення курсу реабілітації та повернувся на війну. Михайлова згадує, що на перше побачення він повіз її на передову – показати, як танк стріляє «по сєпарах».

Аліна розповідає, що їй нечасто вдавалося переконати Дмитра провести час подалі від війни. За шість років їхнього життя разом Да Вінчі лише раз зустрічав Новий рік у Києві разом з Аліною, всі інші роки – на війні.

Опановувати нове

Дмитро одним із перших на фронті почав використовувати дрони для коригування вогню артилерії, пригадує Римарук із ПЖ. Командири різних бригад запрошували його «попрацювати» по їхніх цілях, а артилеристи Да Вінчі швидко здобули репутацію влучних та ефективних воїнів. «Вони зважували кожен снаряд, зайві 50 грамів теж потребують корегування», – каже Римарук. Детальна розвідка позицій ворога, пристрілка, корегування, тривала підготовка – саме ці методи Да Вінчі зараз «багато хто косплеїть в армії», розповідає Римарук.

У Да Вінчі був авторитет в армії задовго до вторгнення. Через те, що його підрозділ «працював» чи не в усіх гарячих точках АТО, його добре знали та цінували багато командирів. Добровольча рота не входила до ЗСУ і фактично не підпорядковувалась в армії нікому. Деяких генералів така відсутність субординації дратувала. Інші, навпаки, цінували сміливість і готовність іти в бій.

Ось таких, найкращих та найвідданіших синів, нашої Неньки ми втрачаємо... Не пробачимо! Світла пам"ять легендарному захиснику та Герою. Назавжди в наших серцях....