Майстрині та дослідниці традицій українського писанкарства з Києва Тетяна Влененко та Любов Ктіторова презентували книгу «Фарбуємо писанки природними барвниками». Авторки дослідження переконані, що дотримання традиції передбачає зокрема й використання натуральних фарбників, більшість з яких можна отримати із розповсюджених у нашій місцевості рослин.
Тетяна Коновал, писанкарка із Луганщини, торкнулася питання відновлення заснованої нею школи писанкарства в окупованому Свердловську, де після двох років війни знову відбувся конкурс обласного рівня серед тамтешніх писанкарів. Це починання засвідчило потребу в існуванні осередків українського традиційного мистецтва навіть в умовах окупації і дало поштовх створенню гуртків писанкарства в низці шкіл.
Писанкарі з Коломиї Олег Кіращук і Світлана Стадник ділилися власним досвідом передання мистецтва писанкарства молодшому поколінню та створення авторських писанок. Митці наголошували на особливостях роботи з учнями, людьми старшого віку, військовими.
На необхідності дотримання традиційності у мистецтві писанкарства наголошували й Марія Іванишин зі Львова, Зеновій Пеньонжик із Звенигорода Тернопільської області та завідувач відділу Національного музею Катерина Каркадим. Оксана Смерека-Малик, директор художнього ліцею при Львівській національній академії мистецтв, наголосила на необхідності вивчення та розвитку традиції регіональних особливостей орнаментики писанкарства, без чого сучасне трактування цього виду народного мистецтва перетворює писанку з прадавнього сакрального витвору на пересічний арт-об’єкт.
Під час круглого столу прозвучали пропозиції створення асоціації писанкарів України та об’єднання майстрів писанкарства у єдину всеукраїнську спільноту у соціальних мережах.
Віта Бойчук, prostir.museum