Коли краєзнавець Василь Нагірний видавав книжку "Мурованка" – ще не було відомо самого вигляду цієї колись відомої на Коломийщині корчми. І ось нещодавно краєзнавець Іван Лудчак виявив у господаря Дмитра Батринюка в с. Сопові давню світлину з мурованою корчмою, очевидно, з 1930-х років. Вона зберігалася в хаті, в якій колись мешкав писар Федір Годованець. Тепер ми чітко бачимо цю колись популярну споруду, яка стояла зразу за вербізьким мостом, на шляху з Коломиї на Вербіжі-Ключів-Мишин-Стопчатів і в гори. Суперечливим залишається датування корчми. Зрозуміло, що її збудували тоді, коли в Коломиї запрацювала цегельня та черепарня. А це могло діятися десь у другій половині ХІХ століття, у час бурхливого промислового розвитку міста й околиць. Тому до Мурованки не могли заходити Довбушеві хлопці у ХVIII столітті. Звичайно, що в такій корчмі не могли пити разом з хлопами і пани, особливо анґлійські інженери, які працювали на нафтопромислах у Слободі Рунґурській. На світлині бачимо доволі велику, як на ті часи, будівлю. Знаємо, що тут містилася не лише корчма, але й крамниця з м’ясними виробами та ледівня і склади. Був тут і невеличкий готель і заїзд, де селяни могли загнати свої фіри й вози, доночувати на них чи зайти на гальбу пива. Відомо, що гуцули з гір, які йшли на коломийський ярмарок, доночовували в близьких до міста хатах, а також коло Мурованки. Зрозуміло, що в корчмі пили, деколи грали музики, деколи співали, а то й билися. З сільських переказів знаю, як одного разу коло "Мурованої" посперечався один ключівський ґазда з місцевим парохом – хто швидше доїде від Мурованки до Великого Ключева. Той ґазда був напідпитку, мав добрі коні і дістав відвагу запропонувати священикові такі змагання. Священик очевидно теж був азартний і мав добру бричку. Ось їхні коні зірвалися з місця, і вже недалеко від закруту на Ключів панотець перевернувся з бричкою, а ґазда доїхав щасливо додому. Протверезившись, ґазда перелякався за свою витівку, за стан місцевого пароха, який відбувся легким переляком. З сорому він перестав ходити до церкви, і аж коли священик переказав жінці й сусідам, що хай ходить до церкви, бо він не має на ґазду зла – той знову почав ходити на служби Божі. Перед корчмою (на фото) пролягає рейкова дорога – штрика, якою їздила т. зв. льокалька, потяг з Коломиї до Слободи Рунґурської. Праворуч бачимо частину стіни місцевої пошти. За Мурованою стоїть будинок, в якому у 1930-і підприємець Микуляк продавав м’ясні вироби. А битий шлях попри Мурованку і Микулякову будівлю веде у далину, на Вербіжі і далі на гори... Микола САВЧУК Читайте також: Останні коломийські опришки любили гроші і конфітури