На цій картині Аполінарія Васнецова ви бачите Константино-Єленінську оборонну вежу московського кремля, збудовану італійським майстром П’єтро Антоніо Соларі у 1490 році (московити тоді його обізвали по-своєму: Петр Фрязін). А, свою назву ця сумна вежа отримала від церкви святих Костянтина і Олени, яка згодом була збудована поруч.
.
Так, от, на цій своїй картині Васнецов зобразив дуже невтішний момент, коли із тієї вежі витягають за ноги трупи замордованих людей. Те, що це були не прості люди, а якісь бояри чи вищі урядовці або купці, свідчать постаті осіб, які стоять збоку і на усе це дивляться. При цьому вони вбрані у розкішні мантії і пишно оздоблені головні убори. Хто вони - усі ці люди, що стоять і пригнічено спостерігають на вже посинілі і роздягнені догола, трупи..? Мабуть, таки, родичі чи близькі знайомі отих замордованих...
.
А, про саме дійство, яке так майстерно відобразив Васнецов, промовляє ще одна назва цієї вежі, яку від XVII століття називали не інакше, як "пыточная" (тобто, в якій відбувалися тортури).
.
Річ у тім, що у даній вежі знаходився один із особливих підрозділів московського царату - так званий Разбойний Пріказ, який створили ще при царі Іванові Грозному. Фахівці з цього закладу - бояри, дяки і помічники займалися розслідуванням кримінальних злочинів і не стільки вбивств та різних розбоїв, як "політичними зрадами". Іншими словами, за своїми цілями отой Разбойний Пріказ був чимось, що нагадує теперішнє міністерство внутренніх дел російської федерації. (МВД). Власне, уся та публіка - дяки з боярами, й проводила слідство, влаштовуючи підозрюваним допити, виносили вироки і таки тут же у тій вежі, ті судові вироки виконували.
.
А, оскільки процесуальні норми XVII століття у тому числі й в московії, вважали тортури невід'ємною частиною слідчих дій, то у згаданій вежі Разбойного Пріказа була обладнана спеціальна камера тортур, в якій підозрюваних піддавали різного виду допитам для отримання "правди" або ж для вивідування прихованої інформації шляхом втикання голок під нігті. Хоча у московитів у той час був й не менш поширений ще один метод збору інформації - посадження на дибу або ж на кіл.
.
І, що цікаво: отим тортурам піддавалися геть усі підозрювані, причому навіть ті, які готові були "співпрацювати" і давати покази на себе чи на інших.
.
Бо предки нинішніх росіян тоді щиро вважали, що коли людина висить на дибі із заломленими назад руками або ж посаджена на кіл, то тільки тоді вона стає максимально щирою і лише в такому випадку її покази вважаються справжніми...
Автор: Микола Бандрівський