Коломийський співак Василь Свищук днями відсвяткував 15-річчя творчої діяльності. Чималий відрізок часу, але як каже виконавець, музика, по суті, і є його життям. 15-літній ювілей відзначав там, де й працює, в Народному домі, з хореографічними колективами та солістами, які вітали його з творчим ювілеєм. Ювілеї цього року переслідують Василя Свищука – 4 березня йому виповнилося 40 років. Зараз чоловік проживає в Коломиї, а народився у селі Великий Ключів. Ще починаючи з четвертого класу брав участь в народній самодіяльності: співав у хорі, виступав у танцювальних колективах, навчався нотної грамоти. Закінчив семирічну музичну студію по класу баяна. В 1994 році вступив у Калуське училище культури. Згодом була служба в армії, де також виступав з музичними номерами. У 2005 – 2006 роках працював у Коломийському відділі культури, а з 2007 року і до сьогодні – соліст Палацу культури «Народний дім». Лауреат музичних конкурсів та естрадний виконавець. Про музику, яка супроводжує життя, «Дзеркало Коломиї» поспілкувалося з ювіляром після його творчого звіту. –     Василю, розкажіть про своє перше знайомство з музикою. –     Коли був зовсім малий, мав десь 3-4 роки, мама брала мене на поле. Там збирали полуниці, а я сідав поміж ряди і виспівував. З музикою я знайомий з дитинства, хоча серйозної освіти в мене немає. Трохи згодом грав на баяні, співав у хорі і соло, бо дуже люблю співати, і так з музикою живу. –     Ви їздили на популярне шоу «Голос країни». Як це було? –     Їздив на «Голос країни», але там не пройшов (посміхається). Всі мене навколо підбивали, щоб я пробував щастя у різних проектах. Але на те треба гроші і час. На шоу «Голос країни» я таки подав свою заявку. Просто скинув через інтернет свої пісні, і вони запросили мене в Київ на прослуховування. Я мав приїхати 16 січня, то був 2012 рік. У журі, пам’ятаю, були Олег Скрипка і Святослав Вакарчук. Мені не сподобалося, що там були дійсно голосисті дівчата з Західної України і вони не пройшли, бо я не пройшов, тому що знаю свої мінуси. Вони вислали результати через три тижні і дякували за участь. Після цього більше не пробував. Немає на те часу, бажання і грошей. –     Конкурси – це шанс бути почутим. Що вас найбільше у них вражає? –     Голосисті українки. Такий спів, що мурашки по тілі бігають. А також я завжди дивуюся дитячим конкурсам на телебаченні. Всі діти по натурі переможці. Канали роблять собі рейтинги, але ці проекти травмують дітей. Діти за куліси виходять, починають плакати, що не пройшли. До них підбігають психологи і заспокоюють. Це шокує мене. –     Хто вам запропонував зробити творчий звіт? Адже ви вперше відзначаєте свій ювілей таким чином. –     Зробити ювілейний творчий звіт мені запропонували колеги. Вони мені дуже допомогли і завжди допомагають. Я їм дуже вдячний. Раніше ніколи не робив такого, тому хвилювався, щоб все було добре. А от зі мною на концерті виступала Лана Данчук, то вона вже організувала п’ять таких вечорів. Вони підказали, і я погодився. Я дуже хвилювався, в горлі пересохло, але нічого, виступ вдався. Дуже втішило те, що зал був заповнений на 80%. Хоча вхід був безкоштовний і запрошень було багато, я розраховував на сто людей, а прийшло набагато більше. Це дуже приємно, і я сприймаю все близько до серця. –     Для кого ви співаєте? Яка ваша цільова аудиторія? –     Я не музикант, я виконавець. Нот добре не знаю, але я співаю. Мені важко по нотах. Я переспівую, маю лише декілька пісень, що для мене особисто написали, а так співаю популярні пісні інших виконавців. Різні люди приходять слухати і запрошують мене виступати. Запрошують співати на різних заходах, в бібліотеках акапельно виступаємо, часто співаю на весіллях чи корпоративах. Їздив по Європі з колективами. Виступав у Німеччині, Польщі, Швейцарії та інших країнах. –     Бувають випадки, де студентів змушують ходити на заходи, присвячені пам’яті відомих українців. Чи міркували ви, що треба змінювати, щоб було цікаво? Можливо, змінити спосіб подачі і формат? –     Студентів справді інколи примусово приводять і змушують співати чи слухати. Я радий, що є люди, які беруть участь у творчих вечорах, днях пам’яті, а також організовують їх. Не знаю, я не думав про те, що треба змінювати. Різні люди приходять. Що кому подобається, те й слухає. Я залучив декілька колективів, щоб на моєму творчому звіті була різноманітність. Бувають і справді не дуже цікаві події. –     Хто вас підтримує? Чи є підтримка з боку місцевої влади? –     Мене дуже підтримує родина. Я співаю і працюю завдяки їм. Також дуже вдячний колективу, тому що люди допомагають мені з виступами і підштовхують мене. Але ви ж самі розумієте, що на все потрібні кошти. Щоб зробити якісний запис, треба вкласти гроші. А там і на рекламу треба, і на костюми. Буває і безкоштовно співаю, коли треба. Додатковим заробітком для мене є виступи на весіллях. Ми, до речі, вже два роки не співаємо на весіллях російськомовні пісні. Я нічого проти російської мови не маю, люблю їхню поезію, але у нас є стільки українських пісень, що все і не переспіваєш. Тому ми так вирішили. –     Україна починається з кожного. Ви погоджуєтеся з цим твердженням? –     Я бачив різні ситуації. Справді, кожен має займатися добре тим, чим займається. Але ми повинні пам’ятати тих героїв, які за нас полягли на Сході, і Небесну Сотню, що загинула на Революції гідності. Ніколи їх не забувати і йти з музикою по житті. Надія СТЕФУРАК